Двоє військовослужбовців з Городківської громади — сержант Павло Артамонов та солдат Олег Бабій — удостоєні орденів «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Відзнаки присвоєно відповідно до Указів Президента України за особисту мужність, самовіддане виконання військового обов’язку та захист державного суверенітету й територіальної цілісності України.
Сьогодні державні нагороди було вручено родинам загиблих Героїв. Від імені Президента України це зробили начальник районної військової адміністрації Олександр Гаврилюк, Городківський сільський голова Олена Резнік та старший офіцер другого відділу Тульчинського РТЦК та СП Володимир Отіч. Повідомляє Тульчинська районна державна адміністрація.
«Ці нагороди – не просто відзнаки, це символ незламної мужності, безмежної відданості військовій справі та непохитної вірності рідній Україні», — підкреслив очільник району під час вручення.
Присутні згадували Павла Артамонова та Олега Бабія як тих, хто без вагань став на захист Батьківщини і віддав своє життя за свободу України. Пам’ять про них та всіх загиблих українців вшанували хвилиною мовчання.
Церемонія нагородження стала ще одним нагадуванням про велику ціну, яку платить Україна за мирне небо. Ми схиляємо голови перед пам’яттю наших Героїв, дякуємо за їхній подвиг та обіцяємо завжди пам’ятати їх і підтримувати родини.
Бабій Олег Петрович, позивний: Бабай (14.10.1975 – 14.08.2024)
Народився 14 жовтня 1975 року в селі Висока Гребля у сім’ї Бабія Петра Петровича та Лідії Іванівни. Мав молодшого брата Юрія. Дошкільну освіту здобув у Греблянському дитячому садочку. У 1983 році розпочав навчання в школі № 1, де отримав повну середню освіту. Полюбляв історію, математику та фізику.
Після школи вступив до Вінницького державного технічного університету на спеціальність «Електричні системи і мережі». Паралельно здобув професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва у Комаргородському училищі.
Трудову діяльність розпочав на заводі: працював кіповцем, електриком, згодом обіймав посаду начальника енергетичної служби.
У 1997 році одружився з Людмилою. Виховував двох дітей — сина Максима та доньку Анастасію.
Після початку повномасштабного вторгнення добровільно звертався до територіального центру комплектування, наполягаючи на призові. 2 грудня 2023 року був мобілізований та направлений на тримісячне навчання до Кам’янець-Подільської військової частини у складі інженерно-саперного відділення другого взводу механізованого батальйону військової частини А0536.
Після підготовки служив інструктором у Чернігові та Сумах, проводив навчання побратимів та виконував бойові завдання. Використовував професійні навички електрика для виготовлення боєприпасів.
У липні 2024 року був відряджений на Авдіївський напрямок. 3 серпня прибув у короткострокову відпустку на весілля доньки. 7 серпня повернувся на службу. Загинув 14 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Авдіївському напрямку. Похований у рідному селі Городківка
Артамонов Павло Петрович (24.03.1975 – 13.10.2024)
Народився 24 березня 1975 року в місті Аягуз у сім’ї військовослужбовця Артамонова Петра Тимофійовича та Артамонової Надії Михайлівни. Мав старшого брата Андрія.
У зв’язку з проходженням військової служби батьком, родина часто змінювала місце проживання. Згодом переїхала до міста Славута Хмельницької області, де Павло відвідував дитячий садок, а згодом навчався у школі, яку закінчив у 1991 році.
У 1991 році вступив до професійного училища у місті Хмельницький, де здобув спеціальність водія. Захоплювався кінологією, утримував німецьку вівчарку на ім’я Кройц та займався її дресируванням.
Восени 1993 року був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив службу у Прикордонних військах на Західній Україні разом зі своєю службовою собакою. Пройшов спеціальне навчання та здобув кваліфікацію кінолога.
Після звільнення в запас проживав у місті Славута, працював на різних роботах. У 2000 році одружився, у 2001 році народилася донька Вікторія.
З початком повномасштабного вторгнення рф прагнув потрапити на військову службу. 15 вересня 2023 року був призваний як сержант на посаду стрільця-снайпера механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А4689.
Виконував бойові завдання на різних напрямках. Загинув 13 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Погребки Курської області. Похований у селі Городківка.
Обидва воїни — ровесники, земляки з Городківської громади — бились до останнього, не відступили і не зламалися. Їхні імена назавжди вписані в історію громади та України, а подвиг житиме у серцях людей.
Вічна слава та пам’ять Героям України!
