Світ святкує Різдво під славнозвісну мелодію «Щедрика», написану українським композитором Миколою Леонтовичем. У цей час росіяни стирають з лиця землі українські міста і села, вбивають воїнів, цивільних та митців — тих, хто, мов титани, тримає на своїх плечах українську культуру, серце нашої держави: її пісні, книги, картини, кіно.
Замість пера і пензля чимало творчих людей узяли до рук зброю і загинули, захищаючи Україну.
Ранок 23 січня 1921 року став фатальним для Миколи Леонтовича. Одним пострілом чекіст убив українського композитора. У той час його «Щедрик» уже звучав у різних куточках світу, а сам автор ставав всесвітньо відомим — посмертно.
Дослідниця життя і творчості Леонтовича Лариса Семенко зазначає, що це вбивство було цілеспрямованим і цинічним актом залякування: «І Леонтович, і його пісня, і його “Щедрик” були загрозою для радянської влади».
Усе почалося в Києві. На концерті пам’яті поета Вороного Симон Петлюра почув, як професійно звучить український хор. Саме тоді він ухвалив рішення знайомити світ з Україною через пісню — щоб Європа навчилася відрізняти українське від російського.
За спогадами дослідниці, Петлюра пожартував, що в митців є лише кілька днів, аби створити хор і вирушити з ним до Парижа на Мирну конференцію. Так народився мистецький прорив, який згодом сколихнув світ.
До репертуару хору увійшли твори Леонтовича, зокрема «Щедрик», який став його візитівкою. Спочатку відомий у Києві, згодом він підкорив Європу. Німеччина, Франція, Іспанія, Англія, Нідерланди, Польща, Чехословаччина — українська пісня тріумфувала на світових сценах.
Та радянська влада не пробачила українцям власної ідентичності. Під час закордонних гастролей більшість учасників хору вже не змогли повернутися додому. Ті, хто наважився, були репресовані, заслані або знищені.
Спроби стерти українську культуру тривають і сьогодні. Одне з майже зруйнованих росіянами міст — Покровськ, де колись Микола Леонтович працював над «Дудариком».
«Коли Олександр Кошиць у 1929 році приїхав до Франції в січні місяці, а там перебувала українська хорова капела «Думка», він був вражений тим, як Нестор Городовенко майстерно виконав «Дударика». І коли зайшов за куліси, сказав: «У мене так красиво не вийшло. І я думаю, якби я виконав “Дударика” так, як ти зараз, Несторе Городовенку, то “Дударик” був би таким же популярним, як і “Щедрик”, у всьому світі», — розповідає Лариса Семенко.
Роками росія знищувала українських митців, боячись наших пісень і традицій. Драматурга Миколу Куліша та кінорежисера Леся Курбаса застрелили однією кулею — «в цілях економії». Письменник Микола Хвильовий наклав на себе руки, аби уникнути репресій.
Автора «Червоної рути» Володимира Івасюка знайшли повішеним у лісі під Львовом. Художницю Аллу Горську жорстоко вбили в помешканні її свекра.
У наш час цей кривавий список продовжили Володимир Вакуленко, Максим Кривцов, Вікторія Рощина, Вероніка Кожушко та багато інших.
Цей список можна продовжувати довго. Та краще — цінувати все українське в пам’ять про тих, хто його плекав, творив і був за це вбитий росією.
Вічна пам’ять полеглим митцям і Героям!