У Піщанській та Студенянській громадах є люди, чия праця — гучна, але водночас непомітна. Це сільські музиканти, які безкоштовно грають на похоронах військових, віддаючи шану тим, хто поклав життя за Україну. Вони мають свою особливу місію — проводжати Героїв в останню путь.
Видання «Тульчин онлайн» розповідає про це детальніше.
Їх знає вся громада
У колективі — шестеро музикантів, яких у Піщанці та Студеній знають усі: Олександр Нагорний, Анатолій Антоновський, Віктор Дикий, Анастасія Кройтер, наймолодший — учень 9 класу Сергій Кройтер, і найстарший — 70-річний Сергій Гончарук.
Склад простий, але сильний: два баритони, дві труби, саксофон і барабан.
У репертуарі музикантів — шість траурних маршів. Чи не кожного місцевого бодай раз проймало до мурашок від скорботних ударів їхнього барабана.
Кілометри пішки — заради гідного прощання
Попри негоду, втому чи навіть недугу, музиканти виходять грати, бо знають: на них розраховують родина військового, односельці, громада. Усю траурну процесію вони супроводжують пішки — від будинку загиблого до кладовища.
Буває, проходимо кілометри чотири. А ще погода така, що важко грати на ходу. Скільки важать інструменти — вже й не рахую, звикли. Зціпили зуби — і працюємо, — розповідає Олександр Нагорний.
Іноді в один день відбувається два похорони. Тоді родини узгоджують час прощань із музикантами. Підвіз до дому загиблого забезпечує Піщанська або Студенянська селищна рада — залежно від того, звідки військовий.
«Особливо боляче, коли ховають молодого воїна»
Кожну втрату музиканти пропускають через себе. Осад залишається надовго — навіть після того, як повертаються додому.
Особливо боляче, коли ховають молодого воїна. Тоді так тяжко на душі… Це специфічна, морально важка праця — стояти поряд із родиною в їхній найчорніший день, — ділиться музикант Олександр Нагорний.
Їхня справа — про гідність, шану й останню подяку тим, хто віддав життя за Україну. Піщанські музиканти мають сильну витримку, людяність і нелегку, але надзвичайно важливу місію.
Автор: ОЛЬГА ЦАРЬОВА