Старі архівні світлини показують Тульчин таким, яким його побачили мешканці у 1941-1944 роках — з розбитими вулицями, новими наказами окупаційної влади, страхом і щоденним очікуванням біди. За фасадами знайомих будівель тоді розгорталася одна з найтрагічніших сторінок історії міста: переслідування єврейського населення, масові розстріли та депортації.
Тульчин онлайн детальніше розповідає про це з посиланням на Тульчинську міську територіальну громаду та онлайн-архів фотографій Fortepan.
Коли в Тульчин прийшла окупація
У липні 1941 року Тульчин опинився в румунській зоні окупації — так званій Трансністрії. За домовленістю між Гітлером та Муссоліні землі між Південним Бугом і Дністром передали під контроль Румунії. Місто стало центром однойменного повіту, тут розмістили адміністрацію та штаб жандармського легіону.
Для місцевих жителів це означало комендантську годину, примусові роботи, постійні перевірки та страх перед новою владою.
Очевидець А.С. Шмулейзон згадував: «Наприкінці липня 1941 року до містечка увійшла румунська розвідка. Вони обстежили місцевість і шукали червоноармійців. На центральній вулиці побачили жінку, яка несла воду, і з криком «апи» (вода румунською) кинулися до неї. Тітка Маня завмерла, побачивши незнайомих солдатів. Вони оточили її, зняли відра з коромисла і змусили спробувати воду з обох. Напившись води, вони побігли до мосту. Перед відходом Червона Армія підірвала його. Раптом на невеликій висоті пролетів літак, з якого лунали кулеметні черги. Коли стрілянина стихла, на центральну вулицю двома колонами увійшли фашисти. Почалася окупація.»
Вже на другий день почалися перші показові знущання та розстріли. Людей змушували виконувати важку роботу, а будь-яка непокора могла завершитися смертю.
Єврейська громада під ударом
Особливо жорстокими були дії окупантів щодо єврейського населення. Влітку 1941 року румунська влада провела реєстрацію євреїв, зібравши їх у районі Капцанівки — місці, де мешкала найбідніша частина громади.
Людей змусили носити жовті зірки на одязі та переписали всі родини нібито для видачі хлібних пайків. Спочатку пайки справді видавали, але дуже швидко стало зрозуміло, що списки потрібні для зовсім іншого.
Місто страху
Перші місяці окупації супроводжувалися грабунками, обшуками та арештами. На єврейському кладовищі з’явилися перші братські могили.
Серед жертв були добре відомі в місті люди: заслужена вчителька України Марія Печерська, вчителі Гурвіч, Рабінович, Нуделіс, сім’я відповідального секретаря районної газети Воскобойніка та багато інших.
На базарній площі, де оголошували накази нової влади, окупанти влаштовували публічні приниження. Такі дії були частиною системного терору, який мав зламати людей морально ще до фізичного знищення.
7 грудня 1941 року — день, який змінив усе
Саме цього дня для тисяч єврейських родин Тульчина почався найстрашніший етап. Людям наказали зібратися в колишній єврейській школі, дозволивши взяти лише ручну поклажу та їжу на три дні. Фактично це стало початком масової депортації.
Зі спогадів очевидця подій А.С. Шмулейзона: «По нужді не виводили. Туалети в школі були забиті. Страждали маленькі діти. Не було води, ані вмитись, ані напитись. Люди задихались від спраги. Але це був тільки початок. На третій день нас зі школи вивели в баню. На вулиці стояла дезкамера. Всім наказали роздягатись та кидати свої речі в дезкамеру. Це продовжувалось цілий день та ніч. Після чого нас привітали з днем народження Сталіна».
Після цього людей колонами вивели з міста. Багато хто вже не повернувся.
Визволення Тульчина
Окупація тривала майже три роки. 14 березня 1944 року Червона армія звільнила Тульчин і села району від нацистських військ.
На той момент місто було виснажене війною, репресіями та людськими втратами. Багато родин так і не дочекалися своїх рідних. Для тих, хто вижив, це було не завершення трагедії, а початок довгого життя з пам’яттю про пережите.
Сьогодні архівні фото Тульчина часів окупації — це не просто старі знімки. Це свідчення того, яким було місто в один із найтемніших періодів своєї історії.
Читайте також: