Війна забирає у українських родин право зустрічати зимові свята разом. Матері, дружини, діти та батьки полеглих воїнів змушені зустрічати Різдво з гіркотою та болем, з порожнечею в серці, яку неможливо заповнити. Там, де мала б жити любов, залишився лише камінь пам’яті…
Медіахолдинг «Новини Вінниці» разом із онлайн-меморіальним проєктом «Книга Героїв» та за підтримки Фонду МХП – Громаді організували фотопроєкт для дітей, дружин і матерів загиблих Захисників України.
Мета проєкту — привернути увагу до втрат, які щодня приносить війна, і показати, як вона змінює життя українських родин.
Єгор Пустовіт
Чотирирічний Єгор більше ніколи не обійме свого батька Вадима Пустовіта, який загинув 4 березня 2023 року під час бою з ворогом. Вадим міг уникнути виходу на позицію, але пішов, щоб швидше повернутися додому та обійняти рідних.
Герой став до зброї з перших днів повномасштабної війни. «Я їду, щоб вони не прийшли сюди і я не бачив, як у мене на очах знущаються з вас», — сказав він, і пішов боронити свою родину та рідну землю.
Його дружина, Вікторія, протягом чотирнадцяти місяців трималася за крихку надію, що чоловік живий. Після року і двох місяців ДНК-експертиза підтвердила його смерть. Вадим Пустовіт став Небесним Воїном, який захищав рідну землю з перших днів повномасштабного вторгнення.
Жінку на цьому фото також звати Вікторія, а її загиблого коханого — Вадим. Вадим Дубецький брав участь у боях разом із Вадимом Пустовітом від перших днів повномасштабного вторгнення. Чоловіки стали друзями на фронті та мріяли познайомити свої родини. Але їхні дружини зустрілися лише після трагедії — обидва воїни загинули в одному бою 4 березня 2023 року, коли проти шести українських захисників вийшли вісім російських танків.
Вадим Дубецький служив командиром стрілецького відділення і залишив приклад мужності та відданості для свого сина Матвія, який назавжди пам’ятатиме батька.
Трирічний Тимур тата не пам’ятає зовсім — знає його лише зі світлин, які бабуся, мов обереги, розвісила на стінах у кімнаті.
Валерій Колощук рвався до зброї з перших днів повномасштабного вторгнення. Як учасник бойових дій в АТО та воїн із досвідом, він був переконаний, що має стояти серед перших на захисті держави. Та його залишали в запасі. І лише згодом мобілізували. Саме тоді народився його син Тимур. Чоловікові дали місяць відстрочки, аби побути з дитиною. А далі — навчання і два з половиною місяці жорстокої війни, яка забрала його життя.
У Кривому Розі на Валерія чекала донечка Міра. Вона пам’ятає тата. І хоч у її батьків не склалося подружнє життя, дівчинка зберігає у серці теплі спогади про свого героїчного батька, з яким більше ніколи не зустріне Різдво.
У серці Олени назавжди залишилося місце для сина — зовсім юного, але вже такого дорослого й мужнього.
Володимир Новак був студентом. Навчався у харківському виші на адвоката. Не злякався вибухів, вогню й смерті. З перших днів став до війська. Навчання проходив поміж боями. Навіть на фронті не полишав мрій — продовжував здобувати освіту, будував майбутнє, якому не судилося здійснитися.
Володимир загинув 7 листопада 2023 року в селі Роботине Запорізької області. Йому було лише 20 років.
Мати Володимира — сильна, емоційна, щира жінка. Її тримають на цьому світі настанови сина.
Усі герої цього фотопроєкту тримають у серці місце для тих, кого вже ніколи не зможуть обійняти. Цю можливість у них відібрала росія.
Вічна пам’ять полеглим і нескореним Героям України!