У комунальному закладі «Дмитрашківський ліцей» Піщанської селищної ради працює 21-річна вчителька, яка щодня поєднує кілька ролей: викладає математику і фізику, є класною керівницею та асистентом учителя. Після уроків вона змінює класну кімнату на сцену — керує хореографічним колективом «Акорд» у місцевому Будинку культури. Олександра Куліш — одна з тих молодих педагогів, які після навчання не шукають роботу у великому місті, а повертаються у громади й будують там свою справу.
Журналісти видання «Тульчин онлайн» поспілкувалися з молодою педагогинею та розповідають її історію.
Від студентки до вчительки
Олександрі — 21 рік. Вона навчалася у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за спеціальністю «комп’ютерна математика». Працювати в школі почала ще під час навчання — на третьому курсі.
— Насправді я ще навчаючись на третьому курсі прийшла в школу. І в той самий місяць почала працювати і тут, і в Будинку культури, — розповідає вона.
Сьогодні у Дмитрашківському ліцеї Олександра викладає математику та фізику, працює асистентом учителя і водночас є класною керівницею п’ятого класу.
Перший робочий день, згадує, був хвилюючим.
— Але дітки мене дуже гарно прийняли. Одразу — обійми, всім цікаво, хто я, що я. І якось одразу знайшли контакт, — каже педагогиня.
Вона припускає, що допомогла невелика різниця у віці між нею та учнями.
Мрія, яка привела в педагогіку
Ідея стати вчителем з’явилася ще у дитинстві. Спочатку Олександра мріяла працювати з молодшими школярами.
— З малих років я хотіла бути вчителем початкових класів. У старшій школі вирішила обрати математику, але зараз повертаюся до своєї мрії — навчаюся в магістратурі за спеціальністю “початкова освіта”, — говорить вона.
На її думку, хороший педагог — це той, хто ставить дітей на перше місце.
— Вчитель має йти за дітьми. Не заради кар’єрних сходинок, а заради них. Треба вкладатися в роботу і віддавати себе дітям.
Молодь у селі — це шанс для громади
Після навчання Олександра не залишилася у великому місті. Каже, родина підтримала її рішення працювати у селі.
— Я вважаю, що село треба розвивати. У цих дітей є потенціал. Вони також мають право, щоб їх побачили на великій сцені, — говорить вона.
Робота з дітьми, зізнається, вимагає великої відповідальності. Найважливіше — знайти підхід до кожного.
— Потрібно знайти той ключик до кожного дитячого серця.
Історія танців, що повернула додому
Окрім уроків у школі, Олександра керує хореографічним колективом «Акорд» у Дмитрашківському Будинку культури.
Цей колектив існує з 2007 року — його створила хореографка Оксана Войтко. Через «Акорд» пройшло вже кілька поколінь дітей. Свого часу танцювала там і сама Олександра.
— Виступати на сцені для мене було чимось надзвичайним. Після школи я поїхала навчатися і мусила залишити танці. Це було дуже боляче.
Вона мріяла ще раз повернутися на сцену з рідним колективом. І ця мрія здійснилася — але вже в іншій ролі.
— Через три роки я повернулася в “Акорд”, але вже не як учасниця, а як керівник. І зараз відчуваю, що я на своєму місці.
Велика перемога
У колективі займаються три групи дітей — молодша, середня і старша. У кожній приблизно по вісім учасників. Загалом — близько 24 дітей.
Найбільшим досягненням цього року стала участь у міжнародному хореографічному конкурсі «Різдвяна зірка», який проходив у Києві.
Через безпекову ситуацію колектив виступав онлайн.
— Наш результат — перше місце. Ми отримали 94 бали зі 100, — розповідає керівниця.
Новина швидко розійшлася громадою.
— Багато людей писали, телефонували, вітали. Для нас це стало великою мотивацією рухатися далі.
Попереду — нові сцени
Поки що «Акорд» здебільшого виступає у Дмитрашківці та на заходах Піщанської громади. Але керівниця має чітку мету.
— Ми хочемо більше тренуватися, брати участь у конкурсах і фестивалях по всій Україні.
Для Олександри Куліш це не просто робота. Вона говорить про неї дуже тепло:
— Я щаслива робити те, що люблю, і передавати цю любов дітям.
Сьогодні її день виглядає просто: уроки, зошити, пояснення задач, а потім — репетиції у Будинку культури. Але за цією щоденною роботою стоїть те, що для дітей часто стає визначальним — підтримка, віра і можливість спробувати себе на сцені.
Саме з таких щоденних занять і народжуються перемоги, які починаються у маленькому селі, а звучать далеко за його межами.