Птах із чорною відзнакою того дня кружляв над селом. Символічно-самотньо, наче душа Воїна, чию долю перекреслила війна. Вона вкрала у нього можливість жити, любити, радіти в розквіті сил. Але не вкрала його честі та віри у свою державу. Повідомляє Городківська сільська рада.
Городківська громада у скорботі попрощалася з Гончарем Владиславом Олеговичем, 1999 року народження. Йому було лише 25… Занадто мало, щоб встигнути сповна відчути всі радощі життя. Але достатньо, аби стати Воїном і покласти за спиною головне — свою Батьківщину.
Свій шлях Владислав розпочав у 19 років. Уже через кілька місяців після строкової служби підписав контракт та присягнув служити Україні — чесно, гідно і до кінця. Його бойовий шлях пролягав через різні регіони: Кам’янка-Бузька, Луганщина, Старобільськ, Часів Яр… Він завжди був там, де найважче.
У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, Владислав не залишив стрій. Служив на позиціях у Миколаївській та Херсонській областях, виконував найскладніші бойові завдання поблизу Козацьких таборів. Під час визволення села Кринки отримав тяжке поранення, але, попри біль та небезпеку, врятував життя побратима, тягнучи його на собі через воду та під обстрілами кілька діб поспіль. Це був не просто героїзм. Це було проявом найвищої людяності, справжнього братерства.
За цей вчинок Владислав був відзначений Золотим Хрестом від Головнокомандувача Збройних Сил України (24 вересня 2024 року), а також нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За жертву крові в боях за волю України» (30 листопада 2024 року).
Але війна забрала і його життя.
8 липня 2025 року Владислав Гончар поповнив стрій Небесного Воїнства.
Ім’я Владислава назавжди закарбовано в історії визвольної боротьби українського народу.
Пам’ятаємо. Шануємо. Низько схиляємо голови.
Щирі співчуття рідним!
Вічна слава молодому та нескореному Герою України!
