Вінницька область впевнено зміцнює свої позиції в українському волейболі. Завдяки злагодженій роботі оновленої команди ГО «Вінницька обласна федерація волейболу» вдалося не лише підтримати вже наявні традиції, а й зробити важливі кроки вперед. Розвиток охоплює всі рівні – від дитячого та аматорського до професійного спорту, а наші команди все частіше звучать на всеукраїнській і навіть міжнародній арені.
Надзвичайно важливою є багаторічна постійна підтримка від компанії МХП та благодійного фонду «МХП-Громаді», які розуміють цінність інвестицій у молодь та спортивну інфраструктуру.
Про досягнення, виклики та майбутні перспективи розвитку волейболу на Вінниччині ми поговорили з Президентом ГО «Вінницька обласна федерація волейболу» Володимиром Романюком.
- Володимире, розкажіть, які напрямки розвитку волейболу зараз у фокусі на Вінниччині?
Наразі активно розвиваємо дитячий волейбол. Останні кілька місяців стали справді визначальними для юного покоління спортсменів. В рамках «Обласної дитячої ліги» щотижня протягом десяти тижнів відбувались масштабні змагання, які охопили майже всю область. Щотижня до Вінниці приїжджало від 6 до 19 команд, а загалом участь взяли близько 2000 дітей. За цими цифрами — живі історії кожної команди, кожної дитини, яка виходила на майданчик із бажанням перемогти.
Із приблизно 20 тисяч юних спортсменів, що займаються волейболом у громадах області, кращі мали змогу проявити себе на великому рівні. До фінальної частини дитячої ліги дійшли 150 команд. Це близько двох тисяч учасників — вражаюча цифра.
Вперше в історії Вінниччини шість збірних команд регіону взяли участь у Чемпіонаті України серед дітей — це абсолютний рекорд для області. Крім того, після п’ятирічної перерви до Вінниці повернулись Всеукраїнські дитячі чемпіонати, що є важливим сигналом: волейбольні традиції у нас відроджуються. Приємно й те, що юні вінницькі спортсменки вже заявили про себе на міжнародній арені — вони стали переможницями Східноєвропейської волейбольної ліги серед найсильніших команд регіону.
Ще один важливий крок — створення першого в Україні спортивного волейбольного класу на базі Вінницького ліцею №10. Це довгострокова інвестиція у розвиток талановитих дітей, які зможуть поєднувати навчання з підготовкою до професійного спорту.
- А які успіхи демонструють дорослі команди з Вінниччини?
Нашим регіоном можна пишатися — у Чемпіонаті України виступають три професійні клуби: жіноча команда «Добродій – Медуніверситет – ШВСМ», а також чоловічі «МХП Ладижин» і «МХП – КОЛОС». Перші дві грають у Суперлізі, третя — у Вищій лізі. Завдяки їхнім успіхам про вінницький волейбол знають в усіх куточках країни.
Однією з найяскравіших подій сезону стали матчі Кубка України серед чоловіків. 24 січня у Вінниці «МХП Ладижин» здобув перемогу над сильним суперником — полтавською «Решетилівкою», яка мала у складі легіонерів з Куби, Колумбії та Пуерто-Ріко. Матч завершився з рахунком 3:0 — блискуча гра вінничан!
А вже 9 лютого у Городку відбувся фінал Кубка України — емоційний, напружений, непередбачуваний. «МХП-Ладижин-ШВСМ-Колос» зустрівся з потужною командою «Епіцентр-Подоляни», яка вважалася фаворитом. І хоча досвід та склад суперників справді вражав, наші спортсмени продемонстрували надзвичайну волю, єдність і характер. Вони не просто боролися — вони зробили цей матч справжнім тріумфом командного духу.
Після стартової переваги суперників, наші гравці змогли зібратись і переламати хід поєдинку, показавши відмінну гру у другому та третьому сетах. Особливо відзначився Михайло Якушенко — його внесок у гру був справді неоціненним. Сергій Міщенко блискуче діяв у «другому темпі», Ілля Поліщук вкотре підтвердив свій рівень як одного з кращих асистентів, а Борис Яковлєв стабільно підтримував команду в захисті.
Цей фінал був випробуванням не лише фізичних сил, а й психологічної витримки. І хоча перемога цього разу не дісталась нашій команді, ми довели: можемо грати на рівних із найсильнішими. Це був поєдинок не тільки майстерності, а й характерів — і вінничани вистояли.
- Але волейбол на Вінниччині – це ж не лише про професіоналів. Розкажіть, будь ласка, про команди-аматорів.
Так, дійсно, аматорський волейбол у нашій області має потужний розвиток. Лише відкритий чемпіонат міста зібрав 24 команди, а в обласній першості «Волейбольна ліга Поділля» змагаються дев’ять колективів. Кожен матч – це справжнє спортивне свято, де гравці демонструють майстерність, а глядачі – щиру підтримку.
Аматорський волейбол став способом активного дозвілля для людей різного віку. Це можливість займатися улюбленою справою, підтримувати себе у формі та бути частиною команди. Важливим досягненням стало й долучення області до проєкту з адаптивного волейболу. На базі «Інваспорту» у Вінниці створено команду ветеранів – воїнів, які отримали поранення або втратили кінцівки на фронті. Вони вже мають високі результати на всеукраїнському рівні та є прикладом незламності.
Адаптивний волейбол – це не просто гра. Це підтримка, реабілітація, спосіб довести собі, що жодні обставини не здатні зламати волю до життя. На майданчику всі рівні: тут панує командна робота, азарт і жага до перемоги. Ветерани знаходять тут нову мету, відчувають, що потрібні, що їхній шлях триває – тепер уже в спорті.
Вже є чимало прикладів успішної реалізації. Один із них – наш земляк Євген Савченко, який у лютому став віце-чемпіоном Срібної Євроліги у складі збірної України з волейболу сидячи. Турнір проходив у Ліоні (Франція), де наші спортсмени перемогли Великобританію, Італію, Францію та Сербію з рахунком 3:0. Лише у фіналі поступилися чинним чемпіонам Європи – Боснії і Герцеговині. Це – велике досягнення і для збірної, і для Вінниччини, яка має свого представника серед кращих гравців Європи.
Важливо підкреслити, що залучення ветеранів до спортивного життя – це не лише про фізичну активність. Це – потужний соціальний сигнал. Ми демонструємо, що їх не забули, що їхня самопожертва не залишилася без відповіді. Їм не просто співчувають – їм створюють можливості для розвитку, для нового життя.
У цьому напрямі вагому роль відіграє програма «МХП Поруч». Завдяки підтримці благодійного фонду «МХП-Громаді» стало можливим створення адаптивних команд, які сьогодні демонструють вражаючі результати. Це підтвердження того, що спорт – це сила, братерство, віра в себе і шлях до відновлення.
- Окрім адаптивного волейболу, аматорський рух у нашому регіоні охоплює чимало ініціатив. Розкажіть про них.
Звісно. Варто відзначити відкритий чемпіонат міста Вінниці серед чоловічих і жіночих команд – участь у ньому беруть 18 і 6 команд відповідно. Щонеділі спортсмени-аматори виходять на майданчики не лише заради перемоги, а й щоб отримати задоволення від гри, підтримати командний дух та популяризувати волейбол серед широкого кола гравців.
Ще одним важливим етапом розвитку став обласний чемпіонат «Волейбольна ліга Поділля». Дев’ять команд-учасниць отримали шанс проявити себе у серйозному турнірі. Це не лише спортивна подія, а й крок до розвитку волейболу на місцевому рівні.
Окрему увагу варто приділити ветеранам спорту. Вони не втрачають інтересу до гри, і цього сезону для них було організовано низку змагань. Це допомагає зберігати активність, передавати досвід молодшому поколінню, об’єднувати гравців різного віку.
Волейбол на Вінниччині – це не лише спорт для професіоналів. Це – простір для кожного, хто любить гру. Незалежно від віку, фізичної підготовки чи життєвих обставин, кожен може знайти себе в цій командній грі.
Також хочеться згадати про важливу ініціативу – проведення турнірів пам’яті. Меморіали, присвячені Андрію Піотровському та Якову Ясевичу, об’єднують гравців різних поколінь. Цього року планується й відновлення турніру пам’яті Олександра Бондаренка – це ще один крок до збереження історії волейболу Вінниччини.
- Вас призначено на посаду Президента ГО «Вінницька обласна федерація волейболу» влітку минулого року. Чому вирішили піти в спорт?
Спорт завжди був частиною мого життя. Ще у школі я займався у Теплицькій ДЮСШ з волейболу. Потім, під час навчання в університеті, вдалося стати чемпіоном України серед студентських команд — це був важливий момент у моїй спортивній історії. Тож коли з’явилася можливість очолити обласну федерацію, я не вагався. Волейбол — це більше, ніж гра, це мій спосіб життя. Навіть сьогодні, коли я відвідую змагання як Президент, я відчуваю себе учасником подій, немов один із гравців.
Особливо цінно для мене те, що можу поєднувати роботу в МХП з управлінням спортивною організацією. Це створює синергію: компанія підтримує спорт, а я маю змогу втілювати свої ідеї в життя. Волейбол — це не лише фізичне навантаження, це інтелектуальна гра. За матч у 2,5 години контакт із м’ячем триває лише півхвилини, решта часу — це аналітика, стратегія та прийняття рішень.
Це вміння миттєво оцінити ситуацію та діяти я переніс у своє професійне життя. Волейбол навчив мене мислити швидко, бути гнучким, приймати зважені рішення. Ці навички стали у пригоді не лише на майданчику, а й у роботі та життєвих ситуаціях. Спорт сформував у мені стійкість і здатність йти до мети, не зважаючи на перешкоди. І переконаний, саме командний дух та рішучість — це те, що веде до успіху і в спорті, і в житті.
- Чи пов’язуєте Ви своє призначення із успіхом ВК «МХП-Ладижин»?
Команда «МХП-Ладижин» — це справжня гордість. Я давно працюю в МХП, і для мене ця компанія — не просто місце роботи, а друга родина. Саме тому я радію, що маю змогу долучитися до спортивних ініціатив, зокрема у волейболі.
Не люблю привласнювати чужі здобутки. Натомість вірю в командну роботу — адже успіх «МХП-Ладижин» створюється зусиллями багатьох: тренерів, гравців, менеджерів, партнерів. Моє призначення, безперечно, співпало з активним розвитком клубу, але це результат спільної праці.
Ми працюємо над тим, щоб команда міцнішала, а волейбол на Вінниччині розвивався стабільно та системно. Кожна перемога — це доказ того, що разом ми здатні досягти високих результатів.
- Як війна вплинула на спорт та його розвиток?
Повномасштабна війна суттєво позначилася на спортивному житті країни, і Вінниччина не стала винятком. Багато об’єктів інфраструктури було зруйновано чи пошкоджено, проведення змагань та тренувань ускладнилося. Чимало спортсменів вирушили на фронт, а численні турніри було скасовано або відтерміновано через небезпеку чи відсутність фінансування.
Зокрема, і в нашому регіоні довелося призупинити важливі змагання, серед яких — турнір пам’яті Олександра Бондаренка. Втім, попри виклики, спортивне життя не зупинилося. У Вінниці продовжують реалізовувати програми з розвитку фізичної культури, проходять змагання з адаптивного спорту, зокрема для ветеранів.
Варто відзначити вагому роль компанії МХП у підтримці спорту в регіоні. Це не тому, що я там працюю — це об’єктивна оцінка. Команди «МХП – Ладижин» та «МХП – КОЛОС» продовжують виступати у Вищій та Суперлізі, що є важливим сигналом: спорт живий і розвивається.
Особливу гордість викликає відкриття двох адаптивних клубів для ветеранів та людей з інвалідністю у Тростянці та Бершаді. Вони стали осередками не лише тренувань, а й реабілітації, спілкування, повернення до цивільного життя. Ці клуби з’явилися завдяки участі у конкурсі «Час діяти. Нестримні» та грантовій підтримці від фонду «МХП-Громаді» в межах програми «МХП Поруч». Бути частиною такої ініціативи — велика честь для мене.
- Які Ваші плани на 2025, як Президент ГО «Вінницька обласна федерація волейболу»?
Передусім — діяти командно. Волейбол — це гра колективна, і без підтримки однодумців жодні ініціативи не працюватимуть. Ми плануємо створити більше умов для тренувань, змагань і розвитку спортсменів: від аматорів до професіоналів. Хочемо оновлювати спортивні майданчики, розширювати інфраструктуру.
Особлива увага — молоді. Наша мета — залучити дітей і підлітків до волейболу, відкривати нові секції, організовувати турніри й заходи, де юні спортсмени зможуть розкрити свої здібності.
Ще один пріоритет — адаптивний волейбол. Уже сьогодні наші ветерани показують високі результати на всеукраїнському рівні. І ми маємо зробити все, аби ця динаміка зберігалася. Волейбол — це не лише про фізичну активність, це шлях до реабілітації, соціальної інтеграції та нових можливостей. Дуже пишаюсь тим, що наші ветерани –волейболісти вже досягають значних результатів на всеукраїнських змаганнях. Надалі робитиму все можливе, щоб підтримати все це: надаючи можливості для реабілітації та соціальної адаптації через спорт.
Я переконаний: спорт на Вінниччині має велике майбутнє. І ми будемо докладати всіх зусиль, щоб це стало реальністю.