У п’ятницю, 14 серпня, у Піщанці відбулася акція на підтримку військовослужбовців, які зникли безвісти під час війни, та їхніх родин. Учасники зібралися біля Алеї Надії, де розміщені фотографії захисників, про долю яких рідні досі не мають достовірної інформації. Під час заходу близькі військових розповіли про роки очікування, відсутність відповідей і віру в те, що їхні рідні живі та повернуться додому.
Однією з учасниць акції стала Ольга Стах, сестра безвісти зниклого Олександра Стаха. За її словами, родина вже кілька років не знає, де перебуває військовий.
«Два роки тиші. Не знаємо, де він, відповіді ніякої, командири мовчать. Ми чекаємо його дуже, з важким болем», — розповіла Ольга Стах.
За цей час родині повідомляли різні версії щодо долі Олександра, зокрема й про його можливу загибель. Однак близькі не втрачають надії.
«Моя сестринська біль і душа кажуть, що ні. Часто сниться і кажуть, що я живий, що він повертається додому, обіймає мене. І надія не помирає, надія завжди залишається в душі і в серці», — сказала Ольга.
«Мама, все буде добре»: мати Олександра Стаха чекає на сина
Мати Олександра, Майя Стах, розповіла, що її син зник безвісти під час служби на Харківщині. Востаннє вони спілкувалися перед його виходом на бойове завдання.
«Він сказав мені такі слова, коли ми востаннє говорили: “Мама, все буде добре, не знаю, чи я виживу, але я вас люблю”», — згадує жінка.
За її словами, військові перебували на полі, коли стався удар дрона. Один із побратимів Олександра загинув, сам він залишився лежати на полі, після чого зник.
«Я сподіваюся, що він десь у полоні, але нам ще звістки звідти немає. Сподіваюся, що він все одно повернеться і все буде гаразд», — сказала Майя Стах.
Дружина Ігоря Штонди: «Більше двох років ми нічого про нього не знаємо»
На акції також виступила дружина безвісти зниклого Ігоря Штонди. За її словами, спочатку чоловік служив у бригаді зв’язку, а згодом за власною заявою перейшов до 110-ї окремої механізованої бригади, де служив за спеціальністю сапера.
Військовий перебував на Покровському напрямку. 29 травня 2024 року під час штурмових дій противника він зник безвісти.
«Були написані листи у всі інстанції, пов’язані зі зниклими безвісти, але відповідь була одна — не знайдений. З тих пір ми вже більше двох років про нього нічого не знаємо», — розповіла його дружина.
Жінка зазначила, що очікування рідної людини стає щоденною частиною життя родини.
«Хочеться, щоб він прийшов і обійняв нас усіх, порадив дітям, внукам, щоб перший побачив внучку, яка народилася вже після його зникнення», — сказала вона.
«Поки серце б’ється — наші рідні живуть у наших молитвах»
Учасниця акції наголосила, що родини зниклих безвісти продовжують жити між невизначеністю та надією на добрі новини.
Вона також згадала про нещодавнє повернення в Україну тіл загиблих захисників під час обміну, зазначивши, що для багатьох родин такі новини означають завершення багаторічної невідомості.
«Я бажаю всім нашим родинам безвісти зниклих Героїв терпіння, віри і якомога швидше гарних новин», — сказала дружина Ігоря Штонди.
На завершення вона звернулася до родин захисників із закликом не втрачати віру.
«Не відпускай, не здавайся. Твоє терпіння — його сила, твоя віра — його щит, твоя молитва — його броня».
Рідні зниклих безвісти також звернулися до тих, чиї фотографії розміщені на Алеї Надії, з одним спільним бажанням — щоб їхні портрети одного дня зняли з алеї зі сльозами радості після повернення захисників додому.
