На Тульчинщині збереглися старовинні водяні млини, які сьогодні вражають не лише своєю історією, а й мальовничим природним оточенням. Серед них — зруйновані споруди кінця ХІХ століття, великі млинарні комплекси та добре збережені будівлі початку ХХ століття.
Тульчин онлайн зібрав чотири водяні млини, які можна побачити під час подорожей Тульчинщиною.
Погорений млин біля села Вила
У глибокій долині річки Русави, між селами Стіна та Вила Томашпільської громади, стоять залишки старовинного водяного млина. Територіально він належить до села Вила.
Його будівництво розпочали наприкінці ХІХ століття, а на початку ХХ століття млин уже працював. Триповерхову будівлю звели з бутового каменю, цегли та вапна. Поруч були комори, невеликий постоялий двір та шинок.
Млин був контрактовим і свого часу став конкурентом іншим підприємствам у цій місцевості.
За переказами старожилів, напередодні революції 1917 року місцевий житель за винагороду підпалив млин. Споруда згоріла повністю, а власник не встиг її відновити.
У радянський період тут на певний час відновили роботу олійні, однак сам млин так і не відбудували.
Сьогодні його кам’яні стіни стоять без накриття вже понад сто років. Навколо — глибока долина Русави, скелі та мальовничі краєвиди.
До млина веде ґрунтова дорога. Після дощів окремі її ділянки можуть бути важкопрохідними для легкового автомобіля. Від дороги Стіна — Вила до локації можна дістатися пішки — приблизно 1,5 км в один бік.
Млинарний комплекс у Брацлаві
У Брацлаві зберігся цілий млинарний комплекс біля підніжжя Замкової гори.
За краєзнавчими описами, його пов’язують із підприємцем та купцем 3-ї гільдії Яковом (Янкелем) Солітерманом. На будівлі сушарки збереглася дата 1903 року, хоча за окремими джерелами млин міг існувати ще з 1887 року.
Свого часу на підприємстві працювали до 150 людей. Млин мав три водяні турбіни та дизельний двигун і вважався одним із сучасніших для свого часу.
Комплекс складався з кількох частин. Частина будівлі нині стоїть без перекриттів та з вибитими вікнами.
Поруч розташована сушарка, де й сьогодні мелють зерно.
Млин Потоцьких
На межі сіл Сокілець та Печера, на березі Південного Бугу, збереглися залишки великого водяного млинового комплексу.
Його побудували у 1899 році на замовлення Костянтина Потоцького. Проєкт розробив архітектор Ян Гойрих, а до будівництва залучили німецьких майстрів.
Для свого часу млин був потужним промисловим об’єктом. У туристичних описах згадується його продуктивність до 50 тонн зерна на добу, а також система каналів і шлюзів, яка мала забезпечувати роботу підприємства при зміні рівня води.
Нині млин не працює та частково зруйнований. Водночас споруда зберегла масивні кам’яні та цегляні стіни й виразний вигляд промислової архітектури кінця ХІХ століття.
Локація поєднує історичну споруду з природними краєвидами Південного Бугу — кам’янистими берегами, порогами та мальовничою долиною річки.
Через стан будівлі оглядати її варто з безпечної відстані, не заходячи всередину аварійних приміщень.
Червоний млин у Болгані
У селі Болган Студенянської громади зберігся водяний млин, який місцеві жителі називають Червоним.
Його звели у 1902 році. Раніше споруда мала червоний колір, однак фарба з часом вигоріла, тому нині млин переважно пісочного відтінку.
Поруч протікає річка Кам’янка. Частину її русла свого часу спрямували в канал, який приводив у рух млинове колесо. Самого колеса вже немає, але річка продовжує текти кількома рукавами навколо споруди.
Основна будівля має чотири поверхи. Ліворуч від неї збереглася довга одноповерхова комора з господарською частиною.
Млин зберігся досить добре. Його дерев’яні перекриття та приміщення дають можливість побачити, яким був подібний об’єкт понад сто років тому.
Цікава не лише сама споруда, а й місцевість навколо неї. У Болгані можна побачити водоспади на Кам’янці, численні рукави річки, кам’яні будинки та огорожі.
А ще село відоме місцевими стравами — студенянською мамалигою, болганською вертутою та подільською бринзою.
Читайте також: