Творчість, що йде від серця, завжди відчувається у кожній дрібниці. Особливо коли мова про вишивку, у якій зашито життя. Вишивальниця з Високого Марія Непийвода-Парпальос поділилася з журналістами «Тульчин. Онлайн» своєю особливою, сповненою тепла і щирості, історією творчого шляху.
Її оселя більше схожа на маленький музей народного мистецтва: стіни прикрашають десятки вишитих картин, рушників, ікон, серветок та подушок. У кожній роботі — роки праці, жіночий біль, материнська любов і незламна віра.
Дитинство з голкою і ниткою
Народилася пані Марія в селі Яланець Томашпільської громади Тульчинського району. Саме там і зробила свої перші стібки, хоча в ті часи вишивали не хрестиком, а так званою «качалочкою» – видом гладі, коли візерунок однаковий з обох боків.
«Вишивці навчала мама. Вона багато пережила – війна, діти, бідність. А я була найменша. Пам’ятаю, як мама йшла в поле і казала: “Оце квітку мені вишиєш, поки я прийду.” А я ж ще дівчинка – гратись хочеться. Але встигала», – згадує майстриня.
Так починалась її життєва дорога, яка з часом привела до справжнього мистецтва.
40 років у медицині, а серце – у вишивці
Марія Степанівна усе життя працювала в медицині – 40 років відданої праці. Але справжнє повернення до вишивки сталося після важкої втрати:
«Після смерті чоловіка я знову взялася за вишивку. Інакше б усе пережите мене просто з’їло. Вишивка рятує. Заспокоює. Дає сили», – зізнається вона.
Нині оселя майстрині прикрашена понад сотнею вишитих картин, у кожній із яких відчувається тепло її рук. Теми різні: від ікон та пейзажів до української символіки та патріотичних мотивів. Усі роботи неповторні, жодна не схожа на іншу.
«Вишила один рушник – другий вже буде іншим. Повторюватися не можу, не люблю», – каже пані Марія.
Патріотичне натхнення і біль серця
Серед робіт майстрині — картини, народжені з болю війни. У її руках навіть нитка перетворюється на зброю віри: козаки, символи спротиву, вовк із джевеліном. Кожен хрестик — як молитва за перемогу. Особливою для пані Марії стала картина під назвою «Вибух кремля», яку дочка знайшла в інтернеті.
«Думаю, вишию — обов’язково буде перемога. Як я її вишивала — так важко ще ніколи не було. Кожен хрестик — це надія. Я її вишила, але перемоги поки нема. Я так плакала…», — з болем у голосі згадує майстриня.
На стінах її дому — окрема патріотична експозиція.
Ікони – з молитвою в кожному стібку
Чимало робіт пані Марії – це ікони. Їх вона вишиває зі священним трепетом.
«Перед початком роботи над іконою я завжди беру благословення. Всі мої ікони посвячені. Кожне обличчя святого – найважче. Починаю з нього, і лише коли “вийде лице”, працюю далі», – пояснює Марія Степанівна.
Серед її духовних робіт – Тайна вечеря, Свята Варвара, Пантелеймон, Святий Миколай, Матір Божа, архангел Михаїл та багато інших. Коли чоловік лежав у лікарні, вона вишивала ікону Святої Варвари – і досі вірить, що це дало їй сили пройти важкі випробування.
Вишивка як мистецтво і ремесло
Марія Степанівна вишиває переважно для себе, для рідних або для благодійних ярмарків. У кожній роботі — щира молитва, аби всі наші Герої повернулися додому живими.
Вона постійно шукає нові ідеї, натхнення черпає у Pinterest та схемах, які знаходять доньки.
«Що мене візьме за душу – те й вишиваю. Можу серед ночі встати й вишивати. Це моє життя», – говорить майстриня.
Про мрії, віру і майбутнє
Марія Степанівна зізнається: найбільше вона мріє про мир в Україні та про те, щоб усі захисники повернулися додому живими. Для неї важливо, аби вишивка залишалася живою частиною української культури, адже це — справжня душа народу.
«Колись люди сприймали це ремесло глибше, з більшою повагою. Але й сьогодні, слава Богу, традиція починає відроджуватися», – говорить майстриня.
А наостанок додає:
«Для мене вишивка – це не просто хобі. Це – поклик душі. Якби могла – я б сутками вишивала. Бо з кожним хрестиком я проживаю життя».
Матеріал підготували журналісти «Тульчин. Онлайн»
Світлини робіт з особистого архіву Марії Степанівни.
