Додому повернувся Сергій Загика з села Вільшанка Городківської громади Вінницької області. Він воював на Макіївському напрямку в Луганській області. У жовтні 2023 року чоловік потрапив у російський полон і провів там 19 місяців.
Журналісти редакції Тульчин. Онлайн поспілкувалися з дружиною Сергія, Наталею, про важкі випробування, надію та довгоочікуване повернення чоловіка.
«Я хочу привітати всіх, а особливо дружин, які дочекалися своїх героїв. Це велика радість зі сльозами на очах, яку не передати словами. Дай Боже, щоб усі сім’ї відчули таку ж радість, щоб пережили ці найкращі емоції», — ділиться Наталія.
Сергій був мобілізований до Державної прикордонної служби — 24-го прикордонного загону Могилів-Подільського — 4 травня 2023 року. До цього він проходив строкову службу у 2014 році в прикордонному загоні, тож із початком повномасштабної війни його знову призвали. Служив на різних напрямках: на Чернігівщині, Сумщині, Житомирщині, а з жовтня 2023 року — у гарячих точках Донеччини.
Останній раз дружина спілкувалася з ним 11 жовтня 2023 року. Далі зв’язок обірвався. Лише 13 жовтня, після численних дзвінків у військову частину, Наталія дізналася, що Сергій разом із п’ятьма побратимами зник безвісти під Макіївкою.
«З першої хвилини я знала, що він живий і що маю його повернути. Робила все: подавала кримінальне провадження у всі українські інстанції. Брала участь у кожному автопробігу на підтримку полонених і зниклих безвісти, різних Мирних акціях, спілкувалася з іншими родинами через телеграм-групи та об’єднання. Було дуже важко, але я не втрачала віру. Чекала і вірила, що він живий. Нікого не слухала, хто казав інакше. Діти, певне, дали мені найбільше сили триматися і продовжувати пошуки…», — розповідає Наталія.
Спочатку Сергій перебував у полоні на Луганщині, а в грудні 2024 року його етапували до Башкортостану (Уфа), де він пробув п’ять місяців, перш ніж повернутися додому.
Про щасливу мить повернення Наталія розповідає:
«23 травня о 17:00 зателефонував незнайомий номер. Запитали, чи хочу говорити з чоловіком. Я не повірила, коли мій Сергій сказав, що вже вдома, в Україні. Ми плакали разом. Радість перехоплювала подих».
Першу зустріч після повернення довелося відкласти через обстріли Києва, але вже наступного ранку родина змогла обійняти одне одного. Через стільки місяців невідомості.
«Психологічний стан у нього ще важкий, але він тримається. Каже, що не може повірити, що вже вдома, що тут так добре і спокійно. Поступово звикає до нормального життя, проходить реабілітацію», — додає дружина.
Для доньки Сергія найбільшим оберегом та вірою в повернення додому тата став ведмедик, подарований ним перед від’їздом. Вона назвала його Сергійком — на честь батька. Цей ведмедик завжди був з нею — і саме з ним вона зустріла такого довгоочікуваного татуся.
«Я хочу сказати всім жінкам, які зараз чекають своїх рідних: тримайте віру, надію і любов. Вони відчувають вашу підтримку — і це для них дуже важливо», — звертається Наталія.
Сергій Загика — один із прикордонників, які повернулися додому під час травневого обміну. Наразі він у безпеці й поступово відновлюється. Його родина та громада з нетерпінням чекають на повне повернення героя до мирного життя.
«Так шкода тих хлопців, які залишилися в полоні. Щоб якнайшвидше і вони повернулися додому. І щоб якнайшвидше закінчилася клята війна», — ділиться своїм найбажанішим Герой Сергій Загика.
Світлини з особистого архіву пані Наталії.