Жителька села Куниче Крижопільської громади Клавдія Бойко створює народні ляльки і підтримує армію. Її син з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України, а жінка з відкритим материнським серцем дарує воїнам ляльки-обереги. Також створювала виріб на благодійний фестиваль на користь ЗСУ. Вона народилася й жила в Казахстані до 35 років. Але 33 роки тому доля привела в Україну.
“Тут я виростила своїх дітей, тут мій дім, — каже Клавдія Михайлівна. — Мій син бореться за Україну”.
Хоч із відчутним акцентом, та розмовляти українською жінка стала багато років тому — задовго до початку російської агресії. З поваги до народу, щедрості української землі, любові до українського села.
“Цьому перекладачу в голові мало платять, тому він трохи за думкою не встигає, — жартує. — Але я намагаюся. Онуки мене завжди поправляють, щоб говорила правильно. А я поправляю їх”.
Створювати ляльки, які останнім часом стали називати “мотанками”, жінку в дитинстві навчила мати. Як матеріал використовували відрізки тканин, рушників, дрібних намистин тощо. Жінка згадала цю техніку, коли власні діти виросли й минули молоді турботи. Вона не лише створює ляльки, а й із задоволенням малює. В Куничому розфарбовувала стіни місцевого будинку культури, альтанки в центрі села.
Ми зустріли Клавдію Михайлівну за роботою — вона розфарбовує соняхами автобусну зупинку. Доки розмовляємо, повсякчас біля нас зупиняються односельці, прицмакують, нахвалюють роботу й ініціативу.
Жінка просить присісти поруч на лавці і звертає погляд на центр села з видом на школу, старі ялини, ставок, ясне літнє небо.
“Погляньте, як у нас красиво, — каже жінка. — Так зараз важко, сумно. Я хочу, щоб глянувши на мою роботу, люди посміхнулися. Коли створюю щось руками, я молодію”.
Читайте також: