Навіть за сотні кілометрів від рідного дому Різдво для українців залишається особливим і глибоко символічним святом. Цьогоріч різдвяний вечір для жительки села Жабокрич Крижопільської громади Валентини Квишко минає у місті Вроцлав (Польща). Та відстань і вимушене перебування за кордоном не стали на заваді головному — збереженню українських традицій.
Як і годиться за звичаєм, на святковому столі — 12 пісних страв, приготованих за родинними рецептами, які передавалися з покоління в покоління. Усе — так, як колись навчала мама: з молитвою, тишею Святвечора, вдячністю та вірою.
«Для мене ці 12 страв — не просто вечеря. Це пам’ять про батьків, про дитинство, про ті Різдва, коли вся родина була разом. Поки ми бережемо ці традиції — ми тримаємося і не втрачаємо себе, де б не були», — ексклюзивно для видання Тульчин онлайн розповідає Валентина.
У кожній із цих страв — не просто смак, а пам’ять про дім, родину та мирне життя.
«Я намагаюся готувати так завжди, аби традиції нашого роду не зникли. Для мене це тепло рідної домівки й віра в те, що колись Різдво знову збере нас за спільним столом — уже в Україні», — ділиться жінка.
За словами Валентини, найскладніше у святкові дні — відчуття розлуки з рідними, але саме традиції допомагають триматися.
«Коли запалюєш свічку, читаєш молитву й куштуєш кутю — ніби на мить повертаєшся додому», — каже вона.
Історія Валентини — це приклад сили української жінки, яка навіть у вимушеній еміграції не дозволяє війні відібрати найцінніше: пам’ять, коріння, віру та любов до Батьківщини.
Де б не були українці — у Польщі, Німеччині чи будь-якому куточку світу — Різдво залишається з ними, пахне кутею, спогадами про рідних і надією на повернення. Бо наші традиції — це оберіг, який завжди веде додому. До миру. До України.
“Миру і добра кожній українській родині.
З Різдвом Христовим!”
Відео та фото з особистого архіву Валентини Квишко.