Вона працює з людьми, романтизує життя, слухає реп і створює речі, які її клієнти вважають містичними. Юлія Поважна з Містечка Вапнярської громади — юрист за освітою, яка встигла побувати викладачкою, фотографкою, а зараз активно підкорює TikTok своїм рукоділлям, виготовляє автентичні припинди, свічки та ляльки-мотанки.
Про те, як дитяча втрата привела її до вишивки, чому творчість потребує драйвового біту і як народжуються речі «для душі» — дізнавалася Софія Мацієвська для Тульчин онлайн.
Про дитинство та першу вишивку
«Мені здається, я просто народилася з голкою в руках. Скільки себе пам’ятаю, — я вишиваю. А почалося все з дуже сумної події. Коли мені було дев’ять років, помер мій дідусь. Це була моя перша велика втрата, ми були дуже близькими. Бабуся залишилася сама, сильно плакала, і мене залишали з нею, щоб я була хоч якоюсь втіхою. Щоб нам удвох не було так нудно й тужливо, мені показали, як вишивати гладдю. Так потроху усе й переросло у велике захоплення».
Для майстрині творчість завжди була природним станом. Вона зізнається, що ніколи не розуміла, як можна нічим не займатися, адже сама з дитинства постійно щось шила, малювала чи вишивала.
«Моїми першими виробами були серветочки, які я вишивала на подарунки бабусям. Тоді це ще не називали модним словом «хендмейд», казали просто — ручна робота. Раніше вона взагалі не цінувалася так, як зараз. Ба більше, я довгий час думала, що вишивати хрестиком чи гладдю вміють абсолютно всі, що для цього не потрібні якісь особливі задатки. Тільки десь на третьому курсі університету, коли довишивала велику ікону, я збагнула цінність цієї праці».
Від епоксидної смоли до містичних ангелів
«Коли жила в Києві, приблизно у 2013 році, захопилася прикрасами з епоксидної смоли. Сама збирала квіти: ходила Києвом із двома-трьома книжками в сумці й сушила їх. На дачі у знайомих теж могла щось поцупити, поки ніхто не бачить. Навіть із відпочинку в Болгарії привезла купу книжок із засушеними квітами. З тих прикрас у мене собі нічого не лишилося — все розкупили. Останню круглу підвіску із чебрецем зняла буквально з себе, бо знайома дуже просила продати».
«Потім шила святкові іграшки з фетру. Моя знайома-психолог скуповувала їх оптом і дарувала своїм клієнтам. З тими іграшками навіть містичні історії пов’язані. Я шила фетрових янголят. Одна клієнтка потім розповідала, що цей ангел її буквально врятував: вона молилася з ним біля свічки — він спалахнув, згорів, але наче забрав на себе весь негатив. Хто в що вірить, звісно, але чути таке приємно».
Емінем, свічки та мотанки
Окреме й дуже глибоке місце у житті Юлії посідають свічки. Ця пристрасть теж тягнеться з дитинства, проведеного у військовому містечку, де часто вимикали світло задля економії.
«Ми вдома постійно палили свічки. Тато, правда, підключав акумулятор, але мені це не подобалося — неромантично. Я взагалі людина, яка любить романтизувати життя. Тож я прямо чекала, коли вимкнуть світло, щоб запалити свічку».
Також мисткиня ділиться, звідки бере натхнення для такої кількості виробів: її головною віддушиною та джерелом енергії стала драйвова музика.
«Тільки в музиці! Це моя єдина віддушина. Причому стиль у мене специфічний, люди зазвичай дивуються. Я слухаю Eminem, 50 Cent, Linkin Park. Приходжу з роботи вичавлена як лимон, вмикаю музику, знімаю відео в TikTok — і це мене повністю розслабляє й надихає».
Не менш глибоким та сакральним етапом у творчості Юлії стало створення традиційних ляльок-мотанок.
«Для мене створення мотанки завжди пов’язане з релігійним календарем чи внутрішнім станом. Часто виходило так, що я сідала за роботу в якесь велике свято, наприклад, на день Анни чи на Великдень. Тоді лялька наче переймає цей зміст. Кажуть, що не можна порівнювати мотанку з іконою, бо це язичницька іграшка, але я з цим не погоджуюся. А ще в ляльках відображається мій настрій через кольори. Бачу в голові жовтий колір — приходжу й роблю сонячну мотанку. На Вербну неділю навколо все зелене — і лялечка виходить зеленою, зі шматочком верби».
Автентичні припинди та плани на майбутнє
«О, припинди — це моє свіже захоплення, зараз вони дуже популярні в TikTok. Вперше це слово я почула від своєї бабусі. Вона так називала елемент одягу зі свого дитинства. Взагалі, історично припинда — це такий фартушок, який жінки носили поверх спідниці, щоб не заляпатися, а згодом він став невід’ємним традиційним аксесуаром, як вишиванка».
Сьогодні творчість Юлії виходить далеко за межі її кімнати — завдяки платформі TikTok про її захоплення дізналися тисячі однодумців.
«Творчість для мене — це не для виставок, це для моєї душі та домашнього затишку. Хоча приховувати не буду: мені потрібне самовираження, приємно, коли люди цікавляться моєю справою, у цьому є трохи здорового самолюбства. Якщо я тиждень не викладаю відео в TikTok, мене підписники вже починають питати: «Юль, що сталося? Ми звикли до твоїх відео». Це змушує зібрати себе в кулак і йти знімати далі».
У часи, коли буденність та відголоски війни морально виснажують, найкращими ліками проти вигорання стають нові амбітні плани. Юлія зізнається, що просто не вміє сидіти, склавши руки, тому зараз активно освоює абсолютно нові для себе вершини.
«Хочеться щось змінювати у житті, бо основна робота іноді сильно виснажує морально. Війна теж накладає свій відбиток — хоч у нас відносно спокійно, люди все одно стали більш тривожними, агресивними, накопичується стрес. Рукоділля та нові цілі допомагають не вигоріти. А ще мрію професійно зайнятися вокалом, бо дуже люблю співати й відчуваю, що це теж моя форма рефлексії та зцілення».
Наостанок майстриня дає щиру пораду усім, хто мріє знайти власну справу, але досі вагається, чи боїться зробити перший крок. На її переконання, головне — це просто брати й робити, не озираючись на чужу думку та скептичні зауваження. Юлія наголошує, що вкрай важливо беззастережно вірити у власні сили. Навіть якщо з першого разу щось не вдається, це не привід опускати руки — потрібно пробувати знову і знову. Адже будь-яка творчість чи нове починання — це передусім шлях для себе, пошук внутрішньої гармонії та власної віддушини, яка належить тільки вам.
Читайте також: