25 червня Вапнярська громада провела в останню путь Героя – Руслана Івановича Кокошка, який віддав своє життя за Україну. Його поховання стало глибоким потрясінням для всіх жителів селища, адже він був не просто військовим, а людиною, яку знали, любили та поважали. Повідомляють на сторінці Вапнярської територіальної громади.
Руслан служив на залізниці з 1994 року: від станційного працівника до ревізора – він залишався прикладом чесності, відданості і людяності. Його трудова біографія – це історія тихого служіння своїй справі та своїй громаді. І саме залізниця, його друга родина, попрощалася з ним по-своєму – гудками локомотивів, що пронизували серце, мов останнє слово болю і шани.
На церемонії прощання до громади звернувся син Руслана – Максим, 18-річний юнак, який сказав прості, але сильні слова:
«Для людини, яка відчуває відповідальність перед своєю родиною, громадою і країною — не існує страху. Страх вмирає там, де народжується обов’язок. І мій тато довів це своїм життям».
Його виступ став емоційною кульмінацією прощання — сповіддю молодого серця, що втратило батька, але зберегло його силу і гідність у собі.
Руслан був не героєм з кіно. Він був героєм реального життя — тихим, щирим, добрим. Він не шукав слави, не прагнув війни. Він мріяв про мир, про просте життя поряд із родиною. Та, як справжній чоловік, він не зміг стояти осторонь, коли Батьківщина потребувала захисту.
Попрощатися з Русланом прийшли рідні, побратими, колеги, жителі громади. У скорботі — мати, дружина, брат, син… І вся Вапнярка — на колінах перед пам’яттю того, хто став для неї символом світла, мужності і честі.
Руслан Кокошко залишиться у пам’яті як син своєї землі, син України, який заплатив найвищу ціну за свободу. Його ім’я назавжди викарбуване в серцях вдячних земляків, у кожному гудку поїзда, що вирушатиме в дорогу, у кожному дощі над Вапняркою, у кожній сльозі, що ще довго не висохне.
Вічна пам’ять Герою.
Слава Руслану Кокошку.
