Роман, 41-річний мешканець Вінниці, до початку повномасштабної війни жив звичним мирним життям. Він розвивав власну справу — будував металокаркаси та виготовляв кузови для самоскидів, керуючи колективом із сорока людей. Напередодні вторгнення росії Роман готувався до великого проєкту на Запоріжжі, який міг вивести його компанію на новий рівень. Іронія долі в тому, що саме в цьому регіоні йому згодом довелося воювати.
25 лютого 2022 року чоловік без вагань пішов до військкомату. Він пояснював свій вибір просто:
«Мене питали: нащо ти йдеш воювати? Ти ж багатодітний батько, тебе не заберуть! А я відповідав: от саме тому і йду – бо в мене четверо дітей», – пригадує він.
Спершу він служив у «Добробаті», провів чотири місяці на Херсонщині, отримав перший бойовий досвід і поранення, після чого пройшов реабілітацію. Повернення до мирного життя здавалося можливим, але трагедія в Дніпрі, де російська ракета забрала життя десятків мирних жителів, серед яких багато дітей, стала переломним моментом.
Роман приєднався до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, де служив розвідником-снайпером і брав участь у бойових діях на Запорізькому напрямку. Саме там він отримав позивний «Шеф» за виважені рішення та здатність брати на себе відповідальність у найскладніших ситуаціях.
На початку 2024 року Роман залишив службу та спробував відновити бізнес, але зібрати колектив не вдалося — багато працівників також пішли служити. Військова служба залишалася в його думках.
«Дуже часто ті, хто пройшов війну, не можуть «знайти себе» в цивільному житті. Ти залишаєшся подумки завжди там – з побратимами, на передовій», – пояснює військовослужбовець.
Відвідавши підрозділ Могилів-Подільського прикордонного загону та поспілкувавшись із колегами, він остаточно вирішив повернутися у стрій.
Сьогодні «Шеф» служить прикордонником. Він поруч із новими побратимами, продовжуючи захищати країну. Попри військові обов’язки, Роман залишається турботливим батьком і чоловіком. У вільний час він бере до рук гітару та готує для родини. Як сам розповідає:
«Саме за сімейним столом найбільше відчуваю спокій і щастя — той мир, за який я борюся у військовій формі».
Світлини зі сторінки Могилів-Подільський прикордонний загін.