Уродженець села Стрільники Тульчинського району Павло Дудник присвятив військовій службі понад 15 років. За цей час він пройшов строкову службу, брав участь в АТО, служив у різних військових підрозділах, а згодом став старшиною 2-ї батареї артилерійського дивізіону 59-ї окремої штурмової бригади. На початку повномасштабного вторгнення його підрозділ опинився в оточенні, а росіяни розшукували українську артилерійську батарею та оголосили винагороду за військових.
Про свій військовий шлях, перші дні великої війни, відповідальність за побратимів, армійську дисципліну та особисті погляди Павло розповів в інтерв’ю, опублікованому на YouTube-каналі ARTA59, передає Тульчин онлайн у понеділок, 9 листопада.
Від строкової служби до понад 15 років у війську
Павло Дудник родом із села Стрільники Тульчинського району. Після закінчення професійного навчального закладу у 2009 році він розпочав військову службу. За словами чоловіка, до армії пішов за повісткою.
Спочатку служив у підрозділі внутрішніх військ у Києві. Згодом підписав контракт і продовжив військову кар’єру.
Під час подій Революції Гідності його підрозділ отримав наказ, пов’язаний із Майданом. Однак частина військовослужбовців відмовилася виконувати його та розганяти мітингувальників.
«Побудували всю бригаду, зачитали бойовий наказ. Комбат сказав: хто не бажає виходити, може сказати. У нас було близько 70 контрактників, приблизно 40 вийшли», — пригадує Павло.
Після цього він перейшов до 28-ї окремої механізованої бригади, де згодом брав участь в антитерористичній операції.
За його голову оголосили винагороду
Під час служби в зоні АТО Павло дізнався, що бойовики внесли його до списків розшукуваних українських військових.
Історія почалася з того, що чоловік загубив телефон, на якому зберігалися його фотографії. Згодом знайомий військовий порадив перевірити один із ресурсів бойовиків, де публікували інформацію про українських захисників.
Павло знайшов там власні фотографії та особисті дані.
«Я себе через місяць знайшов. Мої всі дані, мої фотографії — все моє було, як належить. І сума — 7,5 тисячі доларів», — розповів військовий.
Після цього почали надходити дзвінки й до матері військового. Рідним також доводилося хвилюватися через погрози.
Попри це, Павло продовжив службу. Він наголошує, що за роки у війську побував у різних підрозділах і на різних посадах.
24 лютого застав на військовому полігоні
Напередодні повномасштабного вторгнення Павло перебував на полігоні разом із військовослужбовцями свого підрозділу. Вранці 24 лютого вони почули команду про бойову тривогу.
«Прибіг начальник штабу дивізіону і кричить: “Бойова тривога, підйом”. І почалася повномасштабна війна», — згадує він.
Перші хвилини, за словами Павла, були особливо напруженими. Навколо лунали вибухи, літали ракети. Водночас військові швидко зорієнтувалися та приблизно за годину висунулися на бойові позиції.
Згодом підрозділ опинився в оточенні. Виходити довелося через Запоріжжя. Тоді Павло був сержантом матеріального забезпечення, але через невелику чисельність батареї також перебував у бойовому розрахунку.
Військовий розповідає, що після виходу з оточення його батарея продовжила виконувати завдання разом із підрозділами, яким її підпорядкували.
Тоді ж він побачив в інтернеті повідомлення, у якому росіяни розшукували українську артилерійську батарею на Оріхівському напрямку. Ворог припускав, що там діє цілий артилерійський дивізіон, хоча насправді йшлося лише про три бойові гармати.
За словами Павла, росіяни прозвали їхню батарею «Чорною», оскільки тривалий час не могли її виявити.
Старшина відповідає не лише за продукти та одяг
1 травня 2021 року Павло офіційно став старшиною 2-ї батареї. На цій посаді він відповідає за матеріальне забезпечення підрозділу, озброєння, боєприпаси та майно військовослужбовців.
Чоловік пояснює, що робота старшини значно ширша, ніж отримання продуктів чи форми. Потрібно організувати забезпечення всім необхідним для роботи артилеристів: від будівельних матеріалів для облаштування позицій до буржуйок, труб, засобів захисту та боєприпасів.
За кожну отриману річ він несе відповідальність. Має знати, де вона перебуває, кому видана та чи правильно оформлені документи.
«Якщо один стріляє, а я забезпечую, то якщо я не забезпечу, він і стріляти не буде», — пояснює Павло.
Він також стежить, щоб військовослужбовці отримували справну амуніцію відповідного розміру. Каже, що навіть форма на кілька розмірів більша може заважати виконувати бойові завдання, особливо коли потрібно швидко переносити боєприпаси.
Пріоритети в роботі визначає залежно від ситуації. Якщо потрібно терміново отримати засоби захисту, зброю чи боєприпаси для військових, документи можуть зачекати.
Артилерія вимагає великої фізичної витривалості
Говорячи про службу в артилерії, Павло зазначає, що ця робота має свої складнощі. Одна з них — постійне фізичне навантаження.
Військовий пригадує, що за день артилеристам іноді доводиться розвантажувати 300–400 снарядів вагою близько 50 кілограмів кожен. І це на тлі інших завдань, які потрібно виконувати під час служби.
«Особливо снаряди, гармати. Дуже важка робота», — говорить він.
Водночас Павло порівнює службу в артилерії та піхоті й зазначає, що кожен рід військ має свої ризики. За його словами, артилеристи виконують важливу роль у підтримці піхотинців, які перебувають безпосередньо на передовій.
«Я вже починаю сумувати за батареєю»
За понад 15 років служби військова частина стала для Павла важливою частиною життя. Він зізнається, що навіть під час відпустки починає сумувати за побратимами та постійно цікавиться, як у них справи.
«Я їду у відпустку і все. Більше не буду 15 днів брати. Максимум три дні. Я вже починаю скучати», — розповідає він.
Якщо у батареї щось трапляється, Павло переживає, навіть коли формально перебуває у відпустці. За можливості телефонує, допомагає вирішувати питання та підтримує зв’язок із військовослужбовцями.
Вільний час намагається присвячувати родині. Дзвонить дружині, матері, брату. А засинати, зізнається, любить під звуки телевізора — може ввімкнути серіал або «Дизель Шоу», адже в цілковитій тиші заснути йому складніше.
Про тих, хто уникає військової служби
Під час інтерв’ю Павло також висловився про чоловіків, які уникають мобілізації та не хочуть долучатися до захисту країни.
«Чому я повинен? Чому, наприклад, третій, четвертий? І в мене хлопці, яким по 20 років, чому вони повинні?» — говорить військовий.
На його думку, захист країни має бути спільною відповідальністю, адже якщо українські військові не стримуватимуть російську армію на фронті, загроза може поширитися на інші регіони.
Навіть удома готується до можливих небезпек
Павло розповів і про те, як облаштував власне житло. Разом із братом він власними силами побудував спеціальне укриття на випадок, якщо будинок буде пошкоджений внаслідок обстрілу.
Також військовий заздалегідь дбає про запаси дров та необхідні речі для холодного періоду. Він переконаний, що до зими потрібно готуватися завчасно, передбачаючи різні можливі ситуації. Такий самий підхід застосовує і до забезпечення своєї батареї.
Наприкінці розмови Павло побажав українцям не втрачати надії та віри й закликав завчасно готуватися до можливих труднощів.
Читайте також: