У селі Ставки Піщанської громади Тульчинського району добре знають Галину Василівну Руду. Для когось вона — перша вихователька, а для когось — уже й наставниця їхніх власних дітей. Понад 40 років вона працює з малечею і зізнається: жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
Журналісти «Тульчин онлайн» поспілкувалися з Галиною Василівною, аби розповісти її історію.
Перші кроки у професії
Після закінчення Вінницького педагогічного училища молода спеціалістка одразу пішла працювати. Перший досвід був у колгоспному садочку. Галина Василівна зізнається, що досі пам’ятає свій перший робочий день в деталях.
«Було дуже багато дітей. Працювати було важко, тому що різновікова група, дітки різного віку були. Але потім вже так звикла до них, а діти до мене», — пригадує жінка.
Від колгоспного садочка до сучасного «Барвінка»
За роки роботи змінилося і саме село, і умови праці. Спочатку садочок був у звичайній хаті, згодом — при школі. А нині у Ставках працює оновлений заклад із сучасними умовами.
«Зараз у нас садочок називається “Барвінок”. Тут дуже мені приємно працювати, тому що тут більше умов, гарне приміщення, нове, все уже по-сучасному», — каже вихователька.
Як змінилися діти за 40 років
На запитання, чи відрізняються сучасні діти від тих, що були 40 років тому, Галина Василівна відповідає без вагань:
«Різниця велика. Зараз діти більш розвинуті, тому що все йде з часом у ногу. Сучасні технології, телефони, ноутбуки. Тому зараз легше працювати з ними».
Попри багаторічний досвід, вихователька досі продовжує вчитися. Каже, потрібно встигати за змінами.
«Звичайно, я навчаюся новому. Колись ми їхали у Вінницю на курси підвищення кваліфікації, а зараз усе проводимо онлайн. Це дуже класно. Проходжу перекваліфікацію, аби постійно удосконалюватися».
Один день із життя виховательки
Робочий день Галини Василівни починається із зустрічі дітей.
«Мій день розпочинається з прийому дітей. Вони приходять з батьками, ми вітаємося, спілкуємося. Я питаю, що вони бачили дорогою до садочка, що їх найбільше вразило».
Далі — ранкова зарядка, хвилина мовчання, догляд за кімнатними рослинами, сніданок, заняття, прогулянка, обід, сон. Після сну — вправи просто на ліжечках, малювання, аплікації, читання казок.
«Діти дуже допитливі. Я люблю, коли вони приходять після вихідних і розповідають, де були, що бачили. А ще коли не можуть вимовляти літери — за це я теж люблю дітей», — сміється вихователька.
Кілька поколінь її вихованців
За 40 років через її руки пройшли сотні дітей. Сьогодні до садочка приходять уже діти колишніх вихованців.
«Нещодавно зайшов чоловік, уже дорослий, і каже: “Я пригадую, що я тут спав на цьому ліжку”. І це правда. Зараз мені дуже приємно, бо ходять у садочок уже діти того покоління, яке я сама виховувала», — розповідає Галина Василівна.
Найбільшою нагородою для себе вихователька вважає не грамоти і подяки.
«Найбільше радує мене те, що коли я зустрічаюся зі своїми вихованцями, зараз уже дорослими, і бачу в їхніх очах подяку за те, що я їм дала із дитячого садочка дорогу у гарне, доросле шкільне життя».
Вона щиро радіє, коли бачить, що її колишні вихованці обрали професію, мають гарну роботу, створили сім’ї.
«Це для мене дуже велика радість. Коли вони були маленькі, а зараз уже мають своїх дітей, деякі навчаються в університетах — це моя гордість».
Яким має бути ідеальний вихователь
На думку Галини Василівни, ідеальний вихователь — не той, хто просто добре знає методики.
«Я думаю, що ідеальний вихователь — це той, якого дітки розуміють, якого поважають і з яким люблять спілкуватися».
На питання, як вихователю заслужити таку прихильність, жінка відповідає без роздумів:
«Своєю любов’ю до дітей».
Порада молодим педагогам
Тим, хто лише обирає професію, Галина Василівна каже:
«Професія вихователя — це творча професія. Вихователь заміняє і маму, і сестричку, і може обняти, поцілувати, заспокоїти. Все починається із дитячого садочка. Саме тут дитині закладається любов до батьківщини, до батьків, до друзів. Тому обирайте таку роботу, якщо ви готові любити кожну дитинку».
Галина Василівна зізнається, що працює вихователькою вже понад 40 років. За такий тривалий час вона жодного разу не хотіла піти з професії.
Понад чотири десятиліття у дитячому садочку — це не просто стаж, а ціла історія життя, переплетена з сотнями дітей. Для Галини Василівни виховання — не робота «з восьмої до п’ятої», а покликання. І поки вранці у «Барвінку» лунають дитячі голоси, вона з тією ж щирістю зустрічає малечу, як і 40 років тому. Бо вірить: усе велике в житті людини починається з маленького дитячого садочка — з любові, тепла і першого доброго слова виховательки.