Майстриня манікюру з Піщанки Яна Куліш уже дев’ять років розвиває власну справу у невеликій громаді. Починала з найдешевшого обладнання, тренувалася на рідних, а перших клієнтів приймала просто на кухні у власному домі. З початком повномасштабної війни робота малого бізнесу стала значно складнішою. Відключення електроенергії, холод у приміщеннях і додаткові витрати на акумулятори та генератор змусили шукати нові рішення, щоб не зупиняти роботу і зберегти клієнтів.
У розмові для «Тульчин онлайн» Яна Куліш розповіла, як розвивався її бізнес у невеликій громаді, скільки коштує працювати під час блекаутів і чому навіть у найскладніші періоди вирішувала не зупиняти роботу.
— Яно, розкажіть, що спонукало вас відкрити власну справу?
— До відкриття власної справи мене підштовхнуло відчуття, що я стала відлюдькуватою. Коли виховувала маленьку доньку й гуляла з візком центральною вулицею Піщанки, боялася зустріти знайомих, бо не знала, про що з ними говорити.
Одного разу побачила, що назустріч іде знайома. Я розвернулася й буквально втекла в інший бік. У той момент зрозуміла, що уникаю спілкування і хочу це змінити. Тоді вирішила обрати професію, де потрібно багато контактувати з людьми.
— Чому ви обрали саме нігтьовий сервіс? З чого починали?
— Я теж ставила собі це запитання. Мабуть, тому що ця професія дозволяє по кілька годин спілкуватися з людиною, а тоді мені саме цього бракувало.
Починала з найдешевшого фрезера, який мені подарували. На день народження, 8 Березня, День закоханих — на всі свята близькі дарували матеріали для роботи.
Крісло для педикюру родичі подарували на день народження — усією сім’єю складалися на нього. Воно коштувало тисячу євро.
Спочатку я працювала безкоштовно: тренувалася на мамі, сестрі, подругах. З часом почало виходити, і я зрозуміла, що можу брати оплату. Приблизно через півтора-два роки взяла першого клієнта за гроші.
— Скільки коштували ваші послуги на початку? Чи одразу орендували приміщення?
— Перший манікюр коштував 50 гривень. Щоб зацікавити клієнтів, я ставила нижчу ціну, ніж у інших майстрів у Піщанці. Наприклад, коли найдешевший манікюр коштував 100–120 гривень, у мене було 80.
Спочатку приймала вдома, просто на кухні — там, де ми їли. Але працювала лише зі знайомими.
Коли ціна моєї роботи піднялася до 120 гривень, я орендувала маленький кабінет у кафе «Доміно». Відтоді робота почала активно розвиватися.
— Коли ви вирішили відкрити ФОП?
— Це був приблизно 2019 рік, одразу після того, як я почала орендувати кабінет. Але після початку повномасштабного вторгнення я закрила ФОП — тоді було багато невизначеності, я не розуміла, що робити далі.
Згодом вирішила, що залишаюся в Україні, у Піщанці. Тоді знову офіційно зареєструвалася і продовжила працювати.
Чоловік навіть збудував для мене кабінет на подвір’ї — на місці старого курника.
Спочатку я не думала про податки як про внесок у розвиток громади. Просто хотіла працювати спокійно й не боятися перевірок. І взагалі я така людина: якщо є правила — їх потрібно дотримуватися.
— Як працювалося під час відключень електроенергії? Якою була зима 2026 року?
— Під час війни довелося швидко пристосовуватися. Коли почалися перші блекаути, я купила акумулятор і написала в Instagram: «Працюю навіть без світла».
За чотири роки війни я змінила чотири акумулятори. Починала з автомобільного, потім були гелеві, зараз маю літієво-залізо-фосфатний.
За весь час через відключення світла я не скасувала жодного запису. Так було аж до зими 2026 року. Але тоді проблемою стало вже не світло, а холод.
Світло інколи давали лише на кілька годин на добу, і акумулятори просто не встигали заряджатися. Доводилося запускати генератор, щоб хоча б трохи нагріти кабінет.
Я була у відчаї, не знала, скільки це триватиме. Уперше за весь час почала панікувати, бо зрозуміла: завтра може не бути жодного запису.
А потім сталося обледеніння. За одну ніч без електрики залишилися десять наших сіл.
О восьмій ранку в перший день я стояла біля вікна й чекала клієнта. Думала, що він не прийде — навіть попередити не зможе, бо немає зв’язку. Але о 7:55 я побачила його на горизонті.
У той момент зрозуміла, що все не так погано. Наші люди неймовірні. І того дня не скасували жодного запису — прийшли всі.
— Скільки пального витрачали на генератор? І скільки коштували акумулятори?
— Приблизно чотири літри бензину на день. Генератор у мене старого зразка — потужний, але бере багато пального.
Акумулятори загалом обійшлися приблизно у 30 тисяч гривень.
Коли використовуєш альтернативні джерела живлення й паралельно платиш великі рахунки за електроенергію, розумієш, що для малого бізнесу це дуже складно.
Цієї зими було особливо важко. Постійно доводилося щось вигадувати. Я навіть нагрівала пляшки з водою і ставила під ноги, бо генератор не справлявся — у кабінеті було дуже холодно, іноді навіть нижче нуля.
Зрештою я відчула, що емоційно виснажена. Тому зробила паузу: повідомила клієнтів і поїхала на два тижні до мами. Після цього повернулася й відновила роботу.
— Скільки років ви працюєте і скільки зараз коштують ваші послуги?
— Працюю вже дев’ять років. Зараз послуги коштують від 550 гривень — залежно від дизайну, який обирає клієнт.
Ціна формується з витрат. У цій сфері постійно з’являються нові матеріали, змінюються тренди. Те, що втрачає актуальність, доводиться викидати.
Наприклад, минулого року під час ревізії я викинула 180 пляшечок лаку. А цього року через холод довелося списати ще чотири пляшечки гелю — вони розшарувалися. Кожна коштувала понад 400 гривень.
Приблизно 30% доходу — це мій заробіток. Усі платежі проводжу офіційно, використовую термінал у смартфоні.
— Дякуємо, що поділилися своєю історією.
— Дякую вам. Слава Богу, ця зима вже закінчилася. Війна нас загартувала — ми стали витривалішими.
АВТОР: ОЛЬГА ЦАРЬОВА