Костел Святого Станіслава є однією з найстаріших римо-католицьких святинь Тульчина. Його історія нерозривно пов’язана з розвитком міста, яке вперше згадується у документах на початку XVII століття під назвою Нестервар.
Тульчин онлайн детальніше розповідає про історію цієї будівлі.
Що відомо про костел Святого Станіслава у Тульчині
Перші письмові згадки про Нестервар (нині Тульчин) датуються 1604 роком. Саме тоді в місті вже існував дерев’яний костел. Згодом про нього згадують також у документах 1607, 1609, 1623 та 1638 років. У той час Тульчин поступово ставав важливим осередком Поділля, а з 1649 року був сотенним містечком Брацлавського полку.
У 1638 році при костелі оселилися домініканці. Проте вже через десять років під час козацьких повстань усі їхні споруди були зруйновані. Лише близько 1750 року монастирський комплекс вдалося відновити. Спочатку він залишався дерев’яним, але наприкінці XVIII століття розпочалося будівництво мурованого храму Успіння Пресвятої Діви Марії та монастиря. Роботи тривали з 1786 по 1817 рік.
Втім, уже в 1832–1833 роках царська влада закрила домініканський монастир, а костел передала православній громаді. Римо-католики залишилися без своєї головної святині.
Новим духовним центром для католиків стала мурована цвинтарна каплиця, збудована на початку XIX століття завдяки Карніцькому. Саме тут домініканці продовжували проводити богослужіння. У середині XIX століття місцева парафія налічувала понад дві тисячі вірян.
У 1872–1874 роках каплицю перебудували на повноцінний костел завдяки пожертвам парафіян та зусиллям настоятеля о. Станіслава Радлінського. Храм освятили на честь святого Станіслава, єпископа і мученика.
Перебудований у неоготичному стилі костел отримав високу вежу, муровану дзвіницю та три вівтарі. У храмі встановили орган, а особливу шану серед вірян мав образ святого Вікентія Феррери, який на початку ХХ століття вважався благодатним. Напередодні Першої світової війни місцева парафія об’єднувала майже півтори тисячі католиків.
Найскладніший період для святині настав після встановлення радянської влади. У 1920-х роках костел закрили. Спочатку його використовували для потреб армії, а з початку 1930-х років — як в’язницю. Під час Другої світової війни богослужіння тимчасово відновилися, але вже у 1953 році храм знову зачинили.
У наступні десятиліття будівля втратила своє сакральне призначення. Тут розміщували спортивний зал, інтернат ветеринарного училища, зерносховище та банкетний зал. Під час перебудов було знищено вежу та дзвіницю, а внутрішній простір поділили на два поверхи.
Відродження святині розпочалося лише після проголошення незалежності України. У 1991 році будівлю повернули римо-католицькій громаді. Після часткового ремонту 11 січня 1992 року єпископ Ян Ольшанський освятив храм під титулом Матері Божої Святого Розарію.
Сьогодні костел залишається важливою духовною та історичною пам’яткою Тульчина. Від 2007 року парафію очолює отець Петро Фурма, який разом із громадою працює над відновленням святині та поверненням їй історичного вигляду. Поруч із храмом також збудовано парафіяльний будинок.
Історія костелу Матері Божої Святого Розарію — це історія витривалості та відродження. За понад чотири століття святиня пережила війни, руйнування, закриття та численні перебудови, але збереглася як один із символів багатої культурної спадщини Тульчина.
Читайте також: