Здається, життя в селі не надто поєднується з творчими хобі. Після роботи ще вдома хоч розірвись – паркан підфарбувати, підкопати дерево, посадити городину, а ще вечеря і хатні справи… Нарешті, коли домашні розійшлись на відпочинок, до картинки, яка народилася в уяві, доходять руки – Тамара Січкар створює чергову ляльку. Зранку прокинеться мама і першим ділом попросить показати, що ж у неї вийшло цієї ночі. Тамара Миколаївна вдячна за підтримку родині, яка завжди поважала і цікавилася її витворами. Адже в теперішньому напруженні не так легко зловити натхнення.
Тамара Січкар – вчителька Соколівської філії №2 ліцею №3 с.Жабокрич, викладає українську мову, літературу й образотворче мистецтво. Разом з тим, вона – творчий двигун для всієї школи. Коли треба з підручних матеріалів створити художній виріб, провести майстерклас з писанкарства, підготувати поробку на конкурс декоративно-прикладного мистецтва, одразу звертаються до Тамари Миколаївни.
«В різні періоди мене захоплювало різне. Якось на Миколая виготовляла ростові ляльки, організували з ними справжнє дійство надворі в парку. Створюю портрети простим олівцем, або барвисті малюнки, які додають сил у складний момент. Цього року розписувала шкільні стіни. Сама, з дітьми, з рідними розфарбовуємо яйця за технікою мальованки. Я вважаю, що це обереги, вивчаю їх зміст і символи, – розповідає Тамара Миколаївна. – Радію, що й діти навертаються до українського слова, традицій. Коли в ході малювання пояснюю значення, дивуюся, як багато вони знають. Не бачу такого легкого й буквального сприйняття народних звичаїв, яке часом спостерігала раніше. Діти не сприймають нічого російського, особливо ідеї братерства. На уроках літератури, коли вивчаємо спадщину Сковороди, Тараса Шевченка, Лесі Українки вони відкривають, наскільки твори перегукуються з сучасністю».
Поміж опрацювання навчальної програми знаходиться місце для особистого, що трансформується в діяльність для дітей.
«Вже багато років ми з учнями розписуємо печиво. Я започаткувала цю традицію на згадку про мого батька. Діти заздалегідь знають, що на Миколая їх чекає майстерклас із розписування «Миколайчиків».
Мама вишивала, а тато був майстром-жестяником і рихтувальником авто. Робота з підручними матеріалами, вторинне використання, екологічне мислення – ці риси вона успадкувала успадкувала від батька.
«Є діти, які захоплюються малюванням і працюють самостійно. Приносять свої роботи, присилають мені фото. Та в більшості ми змушені конкурувати з гаджетами. І подолати цю проблему ми можемо тільки спільно з батьками. Дуже помітно, коли в процес навчання і розвиток активно включені батьки – в дітей виростають крильця за спиною».
Позаду в Тамари Миколаївни власні власні перемоги в художніх конкурсах. Та насправді найбільша сила – у здатності передавати дітям відчуття краси й глибини світу. Через кожну ляльку, розписане яйце чи дитячий малюнок вона прокладає місток між поколіннями – від тих, хто творив до нас, до тих, хто творитиме після. І поки є педагоги, які вміють запалювати дітей, традиція не переривається, а знаходить нові серця, щоб продовжити себе.