Волонтерка БФ «Піщанські люди» Ольга Царова звернулася до військових із проханням записати короткий меседж для тилу. У відповідь отримала серію відвертих звернень про втому, втрати та нестачу підтримки.
Видання “Тульчин онлайн” розповідає про це детальніше.
Як зазначила Ольга Царьова, від військових очікували почути слова подяки чи закликів триматися. Натомість почули жорстку правду. За її словами, відчуття єдності між фронтом і тилом поступово послаблюється: частина людей звикає до реалій війни та сприймає її як буденність. Тому захисники говорили прямо, намагаючись донести те, що для них справді важливо.
Звернення від захисників
Артур із Піщанки говорить про нестачу допомоги та підтримки:
«Допомоги від людей зовсім немає. Люди думають, що все держава дасть і якось справляться хлопці. Я віддав 10 років життя Україні. А ви що зробили?».
Він згадує перші дні великої війни — Генічеськ, Мелітополь — і додає, що продовжує службу заради родини та тих, хто його підтримує.
Олександр з Миролюбівки акцентує на втомі, яка накопичилася за чотири роки:
«Тил теж втомився, це очевидно. Але поки хтось може зробити паузу, військові не мають такої можливості. Нам не потрібен героїзм у коментарях, нам потрібна підтримка у вигляді дії».
Анастасія з Піщанки описує війну як постійну загрозу:
«Ви бачите війну в телевізорі, а я бачу її в розбитому дзеркалі заднього виду… Кожен звук змушує стискатися всередині».
Вона говорить про втрати друзів і про рішення, які коштують життя.
Владислав із Гонорівки звертає увагу на проблему зборів:
«Відкриваєш збір — тисячі переглядів. Донатів — одиниці. Невже з тисячі людей не знайдеться навіть 50 гривень?»
Він нагадує, що поки військові на позиціях, у тилу є можливість жити звичним життям.
Артем із Піщанки просить про конкретні дії:
«Я би хотів сказати, що війна триває, але для когось вона залишається переглядом стрічки новин, а для нас вона кожен день. Ми тримаємось, але без вас це робити значно важче. Якщо є можливість — допомагайте донатом, репостом, підтримкою збору».
Богдан із Кукулів говорить про виснаження:
«Нас мало вже, ми виснажені, хочемо до сімей. Допомагайте волонтерам».
Олександр із Миролюбівки говорить про відповідальність кожного:
«Зараз війна йде на два фронти: один тримаємо ми, військові, віддаючи час, здоров’я, сили. Багато хто вже віддав життя. А тил цю війну програє».
Він наголошує, що за роки боротьби країна втратила багатьох сильних воїнів і ставить питання, яке, за його словами, обов’язково пролунає після повернення з фронту: «А що ви робили, коли я був на війні?».
Валерій, родом із Дмитрашківки, просить не порівнювати побутові труднощі з умовами передової:
«Тут усе зовсім інакше: ні людей, ні води, ні світла. Так що немає чого вам там ображатися».
За словами волонтерів, ці звернення — спроба відновити діалог між фронтом і тилом. Вони закликають цікавитися потребами військових, підтримувати збори та не сприймати війну як звичний інформаційний фон.