У Студенянській громаді на Тульчинщині старовинні вишиванки не лежать забутими у скринях. Їх бережуть, показують дітям, передають далі й навіть повертають у повсякденне життя. У місцевій бібліотеці створили українську світлицю, де зібрали рушники, сорочки, ткані вироби і родинні реліквії, які роками зберігалися у домівках мешканців.
Журналісти Тульчин онлайн на власні очі побачили ці унікальні експонати.
Бережуть історію українського народу
Для місцевих жителів це не просто музейна експозиція. Кожна річ тут має власну історію — про жінок, які вишивали ночами після роботи в полі, про покоління, які одягали сорочки лише на великі свята, і про родини, де вишиванки досі передаються від бабусі до онуки.
Майстриня зі Студенянської громади Ольга Кожухар показує вишиванку своєї прабабусі. Сорочці вже багато десятиліть, але її досі дбайливо зберігають.
«Цю вишиванку вишивала ще моя прабабуся. Потім її носила бабуся, мама, а тепер вона дісталася мені як спадщина», — розповідає жінка.
За її словами, у Студеній традиційно вишивали білим по білому, гладдю, ретязем, «солов’їними вічками» та іншими складними техніками. Через близькість до Молдови у місцевій вишивці помітні й молдавські мотиви.
Ольга Кожухар каже, що раніше вишиванки створювали не лише для краси. Кожна сорочка мала особливе значення.
«Мама вишивала дитині сорочку як оберіг, як талісман. Це дуже важливо, коли воно передається з покоління в покоління. Це наша історія, наша суть… Вишиванка — це ми», — говорить майстриня.
Частину старовинних речей для світлиці передали самі мешканці громади. Багато експонатів приносили вже не старші люди, а їхні діти та внуки, які згодом усвідомили цінність родинної спадщини.
Виконувачка обов’язків директора Центру культури та дозвілля Студенянської сільської ради Валерія Хоренкова розповідає, що у світлиці зберігаються рушники, старовинні сорочки, ткані підплічники, коври та нафрамниці — декоративні ткані вироби.
«Колись старші люди не дуже розуміли цінність цих речей — є та й є. А вже наступні покоління дістали все це зі скринь і зрозуміли, що це справжнє надбання», — каже вона.
Світлиця працює у приміщенні Студенянської сільської бібліотеки. Відвідати її можуть усі охочі за попередньою домовленістю. Тут проводять екскурсії для дітей, знайомлять їх із техніками старовинної вишивки та пояснюють, чому ці речі залишаються важливими навіть зараз.
У громаді переконані: під час війни тема культурної спадщини стала ще важливішою.
«Якщо не буде нашої ідентичності, тоді не буде й народу. Тому місія працівників культури зараз — зберігати українську вишивку і всю нематеріальну культурну спадщину», — наголошує Валерія Хоренкова.
Свою родинну колекцію до світлиці передала й директорка публічної бібліотеки Наталія Марківська. Серед експонатів — вишиванки її прабабусі, бабусі та матері.
Вона пригадує, що в її рідній Бершадщині переважали квіткові орнаменти та дрібний хрестик, а сама вишивка вимагала величезної терплячості.
«Поки закінчувалися роботи на полях, жінки сідали й вишивали. На весілля була одна вишивка, на поховання — інша. Для кожного випадку існувала своя традиція», — розповідає Наталія Марківська.
Жінка каже, що найбільше її тішить інтерес молоді до старовинних речей. Нещодавно невістка попросила одну з родинних вишиванок не для зберігання у шафі, а щоб носити її.
«Мені дуже приємно, що через роки це знову носять і цим цікавляться», — каже вона.
Старі сорочки у Студенянській громаді сьогодні вже не сприймають як речі «з минулого». Тут їх вважають частиною живої пам’яті — пам’яті про родину, про село і про людей, які залишили після себе не лише тканину й орнаменти, а й власну історію.
Читайте також: