Сьогодні бібліотеки — це не просто стелажі з книгами, а справжні осередки збереження пам’яті, культури та живого спілкування. Ми поспілкувалися з директоркою книгозбірні Мирославою Копиченською та бібліотекаркою Галиною Філіпенко з Вапнярки.
Про те, як війна змінила читацькі смаки, чому діти обирають паперові книги замість інтернету та яку історію приховують старі бібліотечні папки — дізнавалася Софія Мацієвська для Тульчин онлайн.
«Наша бібліотека веде свій початок із далекого 1923 року. Сто років уже минуло, — розповідають у закладі. — Звісно, спочатку вона розташовувалася в іншому місці, але головне — вона діяла. Тоді люди самі зносили сюди книги з усього містечка, щоб відродити й підняти книжкову справу».
Раніше фонд налічував понад 27 тисяч примірників. Проте повномасштабна війна змусила рішуче переглянути вміст стелажів. Бібліотека активно очищує свій простір від радянських та російських наративів: за чіткими списками вилучають пропагандистську літературу, книги імперських видавництв та авторів, які підтримали агресію проти України. Наразі фонд налічує близько 19 тисяч книг — і це виключно якісна, безпечна й корисна література.
Книгозбірня пам’ятає часи, коли навантаження було колосальним — один працівник обслуговував майже півтори тисячі відвідувачів. Сьогодні цифри змінилися, і бібліотека налічує близько 750 постійних читачів. Хтось приходить щотижня, а хтось заглядає лише кілька разів на рік — проте кожен із них залишається частиною цієї спільноти.
Світлиця народознавства та виклики воєнного часу
Сучасна бібліотека у Вапнярці — це не лише про читання, а й про наочне знайомство з традиціями. Тут облаштували неймовірний народознавчий куточок. Для найменших відвідувачів тут створили справжню казку: місцевий умілець змайстрував мініатюрну українську піч із ДСП, а працівники власноруч прикрасили простір. Тут виставляють автентичні ляльки-мотанки та дідухи, які з чистої соломи в’яжуть самі ж бібліотекарі.
Бібліотекарка пані Галина Філіпенко сама є активною хранителькою традицій: вона власноруч в’яже традиційні обереги — дідухи із соломи, створює писанки, якими прикрашає виставки, та бере участь у культурних фестивалях, де презентує автентичні місцеві страви.
«Раніше ми проводили багато заходів, діти виступали до днів пам’яті Тараса Шевченка, влаштовували великі конкурси читців поезії Ліни Костенко. Брали участь читачі з різних сіл — Марківки, Високого. Зараз під час війни стикаємося з великими труднощами: дітей зайвий раз везти сюди боязко. Тільки плануємо конкурс — починається тривога, і вчителі вже обґрунтовано хвилюються й бояться ризикувати».
Що шукають на стелажах: від Гаррі Поттера до екологічних експедицій
Сьогодні читацькі смаки жителів Вапнярки чітко розділені за поколіннями, проте попит на якісне українське слово лише зростає.
«Зараз надходить нова дитяча література, і діти її активно беруть, міняють, несуть по дві книжечки додому, — розповідають у бібліотеці. — Дорослі читачі теж хочуть читати саме новинки, шукають просту художню літературу».
Справжнім скарбом бібліотеки є унікальні краєзнавчі та екологічні дослідження місцевих авторів. Зокрема, тут зберігаються матеріали експедиції Юрія Побережного, який разом із вихованцями досліджував витоки місцевих річок Колоденки та Марківки.
«Вони обходили всі береги, ночували в палатках. Ми й самі з колоденською бібліотекаркою та дітьми ходили досліджувати ті джерела. Таких матеріалів у комп’ютері не знайдеш!»
Важливу роль у поповненні фонду відіграють і самі вапнярчани. Оскільки фінансування та централізоване постачання книг з обмінно-резервного фонду Вінницької обласної бібліотеки відбувається рідко і отримані книги доводиться ділити між іншими селами громади, допомога жителів стає рятівною. Жителі часто приносять книги в дарунок. Також у бібліотеці проводяться презентації — як-от нещодавня зустріч із дідусем-блогером із Високого, який написав власну книгу.
Зазирнути в давнину: папки, що бережуть історію селища
Найбільшою несподіванкою для відвідувачів стають унікальні тематичні папки, які працівники бібліотеки роками збирали власними силами. Це справжній паперовий архів Вапнярки, де зберігаються рідкісні історичні факти, оригінальні старі світлини та спогади місцевих жителів.
Тут можна побачити, як виглядали перші залізничні станції містечка 1880-го року, дізнатися про будівництво старовинної водонапірної вежі, яка колись забезпечувала водою всі паровози, та роздивитися Центральну вулицю в часи, коли замість автівок нею їздили підводи.
«Колись ми виставляли ці світлини на стадіоні під час свята, то літні люди підходили, плакали, знаходили на них себе чи своїх батьків, — згадують у бібліотеці. — Це все збиралося на чистому ентузіазмі».
Попри виклики сьогодення, тривоги та обмежені ресурси, Вапнярська книгозбірня залишається місцем, де затишно і дорослим, і малечі. Вона продовжує тримати культурний фронт, доводячи, що доки живуть пам’ять та книга — живе й громада.
Читайте також: