26 квітня у Тульчині відбулася пам’ятна акція «Зона тиші», присвячена роковинам Чорнобильської катастрофи. Захід поєднав вшанування жертв трагедії та нагадування про сучасну проблему — зниклих безвісти та полонених українців.
Детальніше про це для Тульчин онлайн дізнавався Володимир Мазур.
Пам’ять і голос сьогодення
Акція розпочалася о 13:00 на вулиці Леонтовича, біля Тульчинського фахового коледжу культури. Учасники зібралися, щоб згадати наслідки Чорнобиля та звернути увагу на те, яку ціну має мовчання сьогодні.
У межах заходу відбувся автопробіг — колона стартувала від ТРК «Європейський» і проїхала містом, об’єднавши небайдужих мешканців. Організаторка наголосила, що в умовах війни мовчання вже не є нейтральним — кожен голос і кожна дія мають значення.
Під час акції виступили рідні зниклих безвісти військових. Їхні історії стали центральною частиною заходу.
Галина Пересунько — дружина зниклого захисника — розповіла, що живе в невідомості вже 17 місяців. Вона описала стан очікування як постійний біль, що руйнує зсередини.
«Ця тиша — це крик, який не чути. Це двері, які неможливо відчинити», — сказала вона.
За її словами, родини не можуть залишатися наодинці зі своїм горем, адже саме близькі стають голосом тих, про кого немає звісток. Вона також наголосила на ціні цієї невідомості: зламані долі, втрати здоров’я, діти без батьків і щоденне очікування новин.
Іванка Флора — сестра зниклого безвісти військовослужбовця — провела паралель між трагедією Чорнобиля і сучасністю. Вона нагадала, що навіть через 40 років біль не зникає, як і не зникає біль родин, які чекають на своїх рідних сьогодні.
Два роки тому зник її брат, і відтоді кожен день для родини — це очікування між надією і страхом.
«Найважче — це невідомість. Коли немає відповіді, не можна ні попрощатися, ні обійняти. Тільки чекати», — зазначила вона.
Іванка підкреслила, що в Україні тисячі таких родин, і кожна з них потребує уваги суспільства. У завершенні вона звернулася до брата зі словами віри в його повернення та наголосила, що кожна людина має право бути знайденою.
Ще одну емоційну промову виголосила Катерина Станкевич — дружина військовослужбовця, який зник безвісти. Вона говорила про те, як змінилося сприйняття мовчання.
«Мовчання — це біль, яка розриває зсередини. Це сльози матерів, дружин, дітей… Це постійний пошук і надія знайти хоч щось», — сказала вона.
За її словами, мета таких акцій — говорити вголос про проблему, яка торкається тисяч українських родин. У завершенні вона звернулася до свого чоловіка зі словами підтримки і віри в його повернення.
Акція «Зона тиші» у Тульчині стала не лише даниною пам’яті Чорнобильській трагедії, а й нагадуванням про сучасну реальність, у якій мовчання може коштувати занадто дорого.
Читайте також: